Людині для щастя багато не треба. У цьому я ще раз переконався, побачивши, з яким трепетом літня жителька Кропивницького району поставилася до того, що її привітав з Днем незалежності претендент на пост сільського голови, якого вона в очі не бачила.
Гордо демонструючи листівку з чесною фізіономією кандидата, селянка ще й зізналася мені, як засмутилася, коли напередодні сусід – ледацюга, п’янюга, яких світ не бачив, – хвалився їй, що його привітала одна велика людина. Тоді бабця ще не знайшла цієї листівки у своїй поштовій скриньці.
Прочитавши текст, пересипаний дешевими епітетами, я порадив співрозмовниці викинути листівку в сміття, на що вона образилася. Здається, автор привітання має великі шанси.
Зауважу, що листівки, які він почав поширювати до законного початку виборчої кампанії, – однаковісінькі від першого до останнього слова. А які б люди задоволені були, читаючи там свої імена та по батькові! Раніш, коли одна знаменита політдіячка ощасливлювала в такий спосіб народ, той дуже радів, хоч і дивувався: «І звідки вона про мене знає?»
Розмова із селянкою спонукала мене дістати з горища коробку (не таку, як з-під радянського телевізора, але й немаленьку), куди вже років з п'ятнадцять складаю паперову політичну агітацію. Частину сфотографував, опублікував у фейсбуці.
Тих, хто прочитав, розсмішили віршики на честь Януковича в газеті «Площадь свободы», яку видавали місцеві регіонали. Там він – і «великий политик», і «отец Янукович, наша надежда, великий Донецкий наш богатырь», і – не повірите – «когда-то успешный студент». Автори – місцеві, я не показав їхніх прізвищ. Дехто вимагає оприлюднити. Гадаю, не варто.
Кумедного в агітації вистачає. Наприклад, листівка кандидата в народні депутати Павла Топчія, виготовлена у формі таблички «Не турбувати», що вішаються на двері, за котрими проходять важливі наради. А ось – портрет кандидата на посаду міського голови Андрія Райковича, прикрашений ковбасною символікою. Навіщо, питається? А на якого, даруйте, ідіота розрахована порада вирізати з газети клаптик 10X10 см, де значаться номери БЮТу у виборчих бюлетенях? Головне ж, не повідомляється, що з цим папірцем робити. Прикладати до хворих місць чи…? Я нічого не вирізав, ось маю цілу газету.
Деякі політики намагаються переманити на свій бік людей з допомогою корисних у побуті речей. Ще торік в одному виборчому штабі мені доводили, що мрія баби Гашки із села на Кіровоградщині – мати настінний календар, надрукований на четвертій сторінці районної газети (якість того паперу відомо яка). А щоб посеред календаря – вгодована фізіономія кандидата. У мене тих календарів… Є й посівний, від партії «Заступ». Забули про таку? Хоч гасло «Батьківщина – це ти! Батьківщина – це ми!», сподіваюся, пам’ятаєте? Воно вам не нагадує теперішні лозунги?
Маю зразки місцевого чорного піару минулих літ. Здається мені, що там не все вигадки. Шкодую, що не зберіг жодного примірника «Народної правди», яка підпільно видавалася в Кіровограді в часи протистояння Шарова й Антоньєвої і друкувала філіппіки проти першого з них.
Більшість моїх скарбів – шикарний глянець, яскраві свідчення великих можливостей сучасної поліграфії. А мені дорожчі інші – чорно-білі, на газетному папері, на яких не розібрати облич, а то й літер. Кілька років тому аж зрадів, виявивши в поштовій скриньці непримітну листівку про Олену Костенко – колишню міську депутатку, яку, до речі, поважаю. Від такої агітації принаймні не тхне багатством, хоча, буває, виникає припущення, що друкар був сильно п’яний.
Журналістка «України-Центр» Олена Нікітіна пропонує створити віртуальний музей агітаційного барахла. Пише у фейсбуці: «У Віті просто скарб. Ми допоможемо доповнити. Вітя, створи групу в фейсбуці».
Громадська діячка Вікторія Талашкевич вважає, що варто зробити не віртуальну виставку, а матеріальну, щоб це добро можна було помацати.
Бібліофіл Олександр Чуднов зателефонував мені, щоб попередити: склад такого мотлоху не варто називати музеєм. І запропонував забрати в нього два мішки політагітації, яку збирав з 1989 року.
Мабуть, таки створю групу в фейсбуці, опублікую там екземпляри зі своєї скромної колекції, запрошу інших. Яка-не-яка, а слава. Думаю, де б його взяти ще одну коробку, бо скоро почнеться…
Віктор Крупський
