Наприкінці квітня у місті Красноярську запрацював музей служби конвоювання. Експозицію відкрили в урочистій обстановці – з оркестрою, виносом прапора та виступом парадного розрахунку. Вагон освятив священик Російської православної церкви.
„Експозицію створили для збереження традицій та підвищення престижу служби у підрозділах кримінально-виконавчої системи з конвоювання“, – повідомили в Управлінні служби виконання покарань. Бюджет проєкту –майже 1.5 млн рублів.
У спеціяльно обладнаному вагоні облаштували камери для перевезен-
ня в’язнів, відділ для варти, а також приміщення кухні. Встановили манекени конвоїрів та осіб, що конвоюються, в одязі різних років. Усі роботи зробили самі працівники управління.
У Росії є ще й День працівників охоронно-конвойної служби Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, або як його ще називають День конвоїра, дату якого обрано в пам’ять про підписання 13 травня 1938 року Народним комісаріятом внутрішніх справ СРСР „Тимчасового статуту конвойної служби робітничо-селянської міліції“. Прообразом служби може бути внутрішня варта, створена у 1811 році при Олександрі I, коли в Сибір стали засилати по кілька тисяч чоловік в рік. А вже у 1886 році Олександр III видав припис про створення в своїй імперії конвойних команд. Через 21 рік, за Миколи II в 1907, був затверджений і перший Статут конвойної служби.
Після 1924 року в СРСР конвойні війська стали вважатися частиною армії: вони конвоювали підслідних, доставляючи їх до судів, а засуджених доставляли в тюрми і табори. Загалом у 1920-1930-ті роки, означені все більш страшними політичними репресіями радянської влади проти населення своєї країни, апогеєм яких став Великий терор 1937-1938 років, роботи у конвоїрів додалося, бо понад 18 млн людей пройшли через табори, хоча там була своя воєнізована охорона.
Мали роботи конвоїри і в 1940-1950-тих роках – виселення, етнічні чистки, депортації: у 1939-1940 роках виселяли українців із західної України до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ (10-20 відс. населення) та поляків-осадників; у 1941 році – до 50 тис. представників балійських народів та понад 367 тис. німців; у 1942 році – ще майже 40 тис. німців і фінів; у 1943-1944 роках калмиків, інгушів, чеченців, карачаївців, балкарців, кримських татар, ногайців, турків-месхетинців, понтійських греків. А ще ж потрібно було охороняти й військовополонених – спочатку їх було тисячі, а згодом – мільйони. Охоронно-конвойна служба розширювалася, а кількість службовців росла: після закінчення війни в її підрозділах служило близько 150 тис. осіб.
Після смерти Сталіна почалася ліквідація мережі таборів, репресії перестали бути настільки масовими, але набули більш цілеспрямованого характеру. Їхніми жертвами ставали дисиденти, правозахисники, „націоналісти“ та окремі інакодумці.
З січня 1999 року функції конвоювання прийняла кримінально-виправна система Росії. Після недовгого періоду демократизації, путінський режим знов почав обмежувати людські права, і знову зросла потреба у працівниках конвойної служби.
Що тут сказати? Яка країна – такі й музеї.
Ярослава Різникова