Успіхи України на полі бою на тлі жорстких міжнародних санкцій проти Росії вже створили ситуацію, за якої впродовж кількох років, якщо все йтиме, як іде, Росія зазнає стратегічної поразки. Та якщо все йтиме, як іде, відновлення територіальної цілісності України в конституційних кордонах і її економічне відродження стане другорядним для світу завданням, на відміну від стратегічної поразки Росії.
У Європі та США чути оцінки, що швидке відновлення територіальної цілісності військовим шляхом було б занадто витратним для України, як порівняти з переговорами з агресором. У міжнародних дискусіях навіть озвучують побоювання, що швидке відновлення суверенітету України на полі бою призведе до дестабілізації Росії з усіма подальшими ризиками. Тези провідних європейських політиків про те, що слід дати змогу Володимиру Путіну «зберегти обличчя», а «принижувати Росію» — небезпечно, саме про це — глобальної мети практично досягнуто, й Україні слід стримати амбіції щодо власної перемоги.
Проблема агресора, який програв
У тих, хто намагається перейматися «обличчям» російського президента, є для цього певні історичні підстави, що впливають на поточну політику. Умови закінчення Першої світової війни були настільки принизливими для Німеччини, яка програла, що це призвело до Другої світової війни. Після неї було обрано інший підхід до Німеччини та Японії, які програли війну. Це були глобальні програми відновлення, й ці країни було інтегровано в нову світову економіку як рівноправних партнерів. Важко заперечувати, що це було правильно.
Однак після закінчення холодної війни підхід, що ґрунтувався на «лицарському» ставленні до того, хто програв, дав збій. Перед Росією було відчинено всі двері. Їй було надано роль лідера пострадянської трансформації. Але на піку економічних успіхів 2000-х Росія вирішила, що двері відчинені недостатньо широко, й це є принизливим. Вона розпочала війну із Заходом, нехай гібридну, але безкомпромісну, що мала на меті глобальне руйнування демократичних інституцій. Гібридна війна із Заходом вилилася у гарячу війну з Україною.
Цю війну Росія вже програла Заходу, але ще не програла Україні. Російські війська, які ще кілька місяців тому збиралися за кілька тижнів дійти, умовно кажучи, до Берліна, спочатку застрягли під Волновахою, а тепер остаточно загрузли під Сєвєродонецьком. Навряд чи в тривалій перспективі вони здатні будуть загрожувати комусь, окрім України.
Ядерний шантаж із боку Росії, дійшовши в березні-квітні до точки, коли наступним кроком було б реальне розв'язання ядерної війни, повернувся у відносно раціональні береги традиційної ядерної політики. Ні Путін, ні тим паче його сім'я та російські еліти, виявилися не готовими провести решту життя в підземних бункерах. Це зрозуміли й ті, проти кого було спрямовано російський шантаж. На початку травня серією заяв російської влади було зафіксовано нове положення: ядерна зброя може бути використана лише у двох випадках — у відповідь на використання ядерної зброї проти Росії або у ситуації, коли йдеться про саме існування Росії.
Путін на словах, але не на папері, трохи змінив критерій «самого існування Росії». Новою червоною лінією було оголошено «неприйнятні загрози стратегічного характеру». Це може вказувати на ситуацію прямого вступу країн НАТО у війну на боці України та занадто відвертий розгром російських військ в Україні зі звільненням від них усієї конституційної української території.
Імовірно, цей аспект російської ядерної політики досі впливає на США та Європу, надаючи переконливості пропозиціям «зберегти обличчя Путіну». Але ядерна зброя потьмяніла. Тепер Росія сподівається на інші інструменти глобального впливу. У березні було продемонстровано «газову зброю», у квітні — «продовольчу». Механізм дії подібний до ядерного шантажу — поступки Росії або непередбачувані наслідки. Але нині з російського боку йдеться не про наступ, а про оборону.
Увага до російсько-української війни у світі зменшується. Це відбувається не лише через природну інформаційну втому. Світові економічні прогнози погіршуються, США й навіть Німеччина можуть увійти в наступний рік із рецесією та рекордно високою інфляцією. Вираз «що розвиваються» для багатьох країн може стати іронічним. Економічні проблеми, накладаючись на політичний порядок денний, вимагають, щоб уже цього року уряди демократичних країн зробили їх пріоритетом перед російсько-українською війною.
Важливо розуміти таке. Світові економічні проблеми було загострено російсько-українською війною, але вони мають власні причини. Ті, хто в Європі та США просуває ідею якнайшвидшого припинення бойових дій і перехід до дипломатії, не збираються знімати з Росії санкції та припиняти економічну допомогу Україні. Про повернення до business as usual у стосунках із Росією не йдеться. Це не вирішить глобальних економічних проблем. Стратегічну поразку Росії — із цим згодні всі — має бути закріплено її технологічною та економічною деградацією у доступній для огляду перспективі.
Однак Європі та США для вирішення їхніх економічних проблем потрібне сприятливе політичне тло. Воно передбачає видалення зі світового порядку денного бойових дій у Європі. Їх можна закінчити миром, і це потребує зусиль і часу, але можна просто припинити перемир'ям. Це дає російській владі шанс якщо не уникнути глобальної поразки, то зменшити для себе її наслідки.
Отруєний плід
Залишаючи осторонь обсценну лексику російської пропаганди: те, що звучить із Кремля — це вимога, посилена залишками ядерного шантажу разом із загрозами світової продовольчої та енергетичної кризи, не заважати Путіну панувати всередині країни. Для цього потрібно «лише» не доводити ситуації на полі бою в Україні до катастрофічного розгрому Росії. А там і Путін відійде від справ, як публічно прогнозують розвідки західних країн, і Росія, можливо, зміниться на краще.
Таким є російський плід спокуси для Європи та США. Плід отруєний. Зупинити війну для України означає фіксацію втрати 20% території, життя мільйонів громадян в окупації, виключення з економіки величезних активів, зокрема сільськогосподарських земель, портів і найбільшої в Європі Запорізької атомної станції. Для України це неприйнятно, й вона воюватиме за свою незалежність і суверенітет навіть без зовнішньої допомоги, як фактично без допомоги воювала й була успішною в перші тижні широкомасштабного російського військового нападу. Цю війну просто неможливо зупинити, не довівши її до розгрому Росії. Якщо не дати Україні зброї в обіцяних обсягах, війна не зникне з порядку денного. Повністю зайнятися світовою економікою ні в кого не вийде.
Режим Путіна, який вчепився за владу в Росії, втратив здатність використовувати політику й економіку інакше як інструмент збереження цієї влади. Йому потрібен перепочинок у війні з Україною, щоб консолідувати залишки сили й продовжувати робити те, що він робив усі останні роки, — іншого цей режим просто вже не вміє.
Вже майже досягнута стратегічна поразка Росії. Щоб вона переросла в глобальну перемогу, яка охопить саму Росію, має включати розгром російських військ в Україні. Для цього партнерам України не треба робити надзусиль, достатньо дати Україні зброю в обіцяних обсягах і підтримати економічно. Про це можна не говорити публічно, якщо це створює дискомфорт для західної політики, достатньо просто зробити.
Що б могла зробити Україна — переконати тих, хто сумнівається, у тому, що вона воюватиме за свою територіальну цілісність і суверенітет і може перемогти в близькій перспективі без надмірного напруження сил партнерів. Навряд чи доцільно шукати серед них «зрадників». Ніхто з партнерів, якщо говорити про національну політику, не збирається вести з Росією business as usual. Є ті, їх меншість, хто помиляється стосовно оптимальних інструментів закінчення війни. Їх потрібно переконувати. Україна в цьому не сама.
Олексій Їжак, ДТ