Як відбувається непомітне чипування наших мізків

На початку 90-х у журналістському середовищі активно обговорювалося питання, якими мають бути ЗМІ незалежної України. Сп’янілі від нечуваної свободи, ми щиро повірили у «четверту владу», її чесність, непідкупність, незалежність et cetera. Тоді ж парламентарі розпочали роботу над законами, котрі мали регулювати роботу засобів масової інформації.

Десь у ті дні у мене відбулася розмова з давнім знайомим, народним депутатом третього скликання, нашим земляком Валерієм Мішурою. Він, як заступник голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації, у своєму виступі з трибуни висловив думку (позицію фракції комуністів), що ЗМІ не повинні оприлюднювати коментарі, друкувати публіцистику, давати авторські оцінки, їхнє завдання – доносити інформацію про події, з рештою читач розбереться сам. Валерій Дмитрович поцікавився моєю думкою стосовно його пропозиції.

– Ну, ти ж і «розумний, аж страшно», – процитував я йому слова старого Сірка із «Двох зайців».

– Чому так? – не сприйняв моєї іронії Мішура. – Цілком демократично, неупереджено. Так роблять за кордоном.

– Так, та не так, – уже конкретно відповів я йому. – За кордоном – інша схема. Про неоднозначні речі там друкують різні точки зору. А просто інформацію можна і підібрати, і подати, як кому вигідно. Про яку «неупередженість» ти говориш!

Цю розмову я пригадав у вівторок увечері, переглядаючи новини на кількох найрейтинговіших телеканалах. Зокрема, коли вони інформували (!) про події на Алеї Героїв Небесної сотні, пов’язані з намірами встановити там інсталяцію квартири радянських часів. Повідомляючи про конфлікт, усі вони ставили питання, хто дав дозвіл на встановлення інсталяції в сакральному місці столиці – міська влада чи дирекція Національного музею Революції гідності? При цьому «неупереджено» забуваючи запитати, а хто дав розпорядження про встановлення такого об’єкта і взагалі включив «це кіно» у сценарій святкування 30-річчя відродження Української держави.

Оцей «хто» мене інтригує ще з часів минулорічного святкування Дня незалежності – зі «срібними трусиками» відомої співачки, пухнастим зайчиком і синьо-жовтим подіумом у контурах України, по якому ходив президент, яко апостол Андрій по горах київських.

Чи, у множинному варіанті, – «Хто вони?». Недоумки, чи провокатори? Ну, недоумки є недоумками, у них тільки одна звивина – вони на ній сидять. А ті, хто робить такі речі свідомо? То запропонують президентові поздоровити українців з днем Георгія Побідоносця, чиє зображення є центральним у гербі країни-агресора, то замість віфлеємської зірки почеплять на різдв’яну ялинку голландського капелюха, то виставлять інсталяцію хрущовки. Для чого?

У нас що – вже всі громадяни живуть у квартирах, облаштованих за європейськими стандартами, чи взагалі мають своє житло? Може, отримують таку заробітну плату і пенсії, щоб безболісно розраховуватися за комунальні послуги? Що вони згадуватимуть біля такої інсталяції? Як чекали на власне житло не один десяток років і далеко не всі його дочекалися, як «справедливо» воно розподілялося і було нашвидкоруч спроєктоване та зліплене? Ні. Вони згадуватимуть, як святкували новосілля у безкоштовно отриманій квартирі, а тарифи, порівняно з нинішніми, становили копійки. Про те, що радянське «безкоштовно» коштувало найнижчої заробітної плати в Європі, найгірших умов праці і довжелезних черг за найнеобхіднішим, вони не задумувалися тоді, не задумуються й тепер. Отож, на чию користь ці порівняння? Які настрої навіюватимуть? І що все це означає? А те, що у такий спосіб відбувається непомітне чипування наших мізків на предмет, ніби у всьому винна незалежність, розрив відносин з Росією, і взагалі ми не туди їдемо.

Просторами нашої держави відверто і безперешкодно гуляє гібридна пропаганда Росії. Не тільки повернення в Україну утікачів з команди Януковича, а й активне втручання їх у державне життя, намагання дискредитувати учасників Майдану і саму Революцію гідності, переслідування учасників оборони країни від російського агресора, демонстративний саботаж телевізійними каналами закону про державність української мови, паплюження наших стосунків із західними партнерами. Все це є роботою на користь Кремля. І воно мене інтригує.

А вас?

Броніслав Куманський


Надрукувати   E-mail