Довго не давало спокою питання: а за що це нам? За що волелюбній, працьовитій, мирній країні, яка, на перший погляд, нічим не прогнівила Бога, така кривава й безжальна війна з боку сусіда, якого всі довго вважали мало не своїм братом?
І таки знайшов для себе відповідь! Довести, що вона правильна, не зможу, бо Бог – не Арестович, інтерв’ю не дає і підтвердити або спростувати мою версію не зможе. А Його промисел не завжди нам, грішним, зрозумілий. Тож нехай мене, нерозумного, простить, якщо в чомусь неправий.
Отже, за що ми маємо те, що маємо? Якщо коротко: за Росію. А тепер по пунктах.
У 1991 році Україна отримала незалежність. Відкрилися архіви, зникла цензура, і всі бажаючі отримали доступ до інформації, яка була в радянські часи закритою. Це дозволило переоцінити ту роль, яку віками відігравала Росія в поневоленні України. Стало зрозуміло, якими формами і методами нищилась наша нація, як спотворювалась історія, як українців виселяли в депресивні регіони, а на їх місце завозили слуг режиму. Як у нас відбирали мову, історію, культуру і т.і. Нова українська влада мала донести ці знання до більшості, виправити сфальшовану історію і унеможливити повернення московства на нашу землю. На жаль, на той час це усвідомлювали одиниці, й мало хто до них не дослухався.
Влада виявилася неспроможною здійснити переоцінку деструктивної ролі Росії в історії України, не виправила спотворену пропагандою окупаційних режимів історію нашого краю та не забезпечила донесення цієї інформації до своїх громадян. Перша глобальна помилка, за яку нам прилетіло: ми не обрізали після набуття незалежності духовну пуповину з ворогом, яким все життя була й лишилася для нас Росія.
І вона цим негайно скористалася, почавши реалізовувати підступні плани повернення України під свою залежність і юрисдикцію. У це вкладалися гігантські кошти. Створювалися партії російського спрямування, викуплялися засоби масової інформації, які ретранслювали кремлівські ідеї. Потоком їхали російські виконавці, підкуповувалися олігархи, формувалася і впроваджувалася російська агентурна мережа, фінансувалася московська церква. Відбувалося зросійщення країни на всіх напрямах і рубежах. Добра половина Верховної Ради різних скликань працювала на Росію.
Це несло величезну загрозу національній безпеці, треба було вживати невідкладних заходів, але перших два президенти нічого не зробили, щоб зупинити або обмежити московський вплив. Третій президент став першим, хто звернув увагу на московських загарбників, але виявився занадто слабким, щоб їм протидіяти. Агенти московського впливу його зжерли, як сарана молоді пагони. Четвертий виявився для Москви повним джекпотом. У нього навіть силові міністри були громадянами Росії, не говорячи про те, кому його камарилья прислуговувала. Його щастя, що «сознательные российские офицеры» встигли вивезти цей мішок з лайном і грошима в Ростов.
Всевишній, стомившись спостерігати, як українці спускають в російський унітаз свою волю і незалежність, дав їм суворий іспит: Крим і Донбас. І нового кормчого – п’ятого президента, мужнього криголама історії з написом на борту «Армія, мова, віра». Ну, цей вже не зрадить – подумали українці і віддали йому свої голоси на виборах. Думаю, що і Всевишній йому повірив, доручивши історичну місію – ліквідацію п’ятої колони Кремля всередині країни та обмеження впливу Московії на міжнародному рівні. П’ятий усуває п’яту – це ж історичний символізм! «Да! Но – нєт!» – сказав би Свирид Петрович Голохвастов з незабутньої п’єси «За двома зайцями». Бо п’ятий, подібно Голохвастову, теж за двома зайцями погнався. І люди побачили на другому борту його криголама ще одну назву: «Бабло, схеми, російський інтерес». Тому за його президентства п’ята колона жила приспівуючи, підтанцьовуючи і віддаючи криголаму відкат за те, що їх не чіпають. Що підтвердив пізніше і кум путіна, з яким його пов’язували бізнес-інтереси.
Всевишній насупився. А українці зрозуміли, що в старій колоді політичних карт, яку вони три десятка років тасують, міняючи місцями, не залишилось нікого, кому можна довіряти. І проголосували «по приколу» – за персонаж комедійного серіалу вчителя Василя Голобородька, якого в реальному житті втілив актор «95-го кварталу». Стара колода збісилася, підтягнула всі свої медіа– і політичні ресурси, увімкнула ботоферми і почала його нищити. А шостий, ошелешений феєрверком з лайна на його честь, так і не встиг усвідомити, що невиконана місія п’ятого – знищення п’ятої колони і переоцінка ролі Росії – повністю лягла на нього.
Всевишній розгнівався. «Ви за внутрішніми чварами не бачите, як ворог вашу державу щодня руйнує – то йдіть захищайте її на полі брані!» – сказав він, і настало 24 лютого 2022 р. І лише після цього, не зразу і не по всіх напрямах, поступово почалася боротьба з п’ятою колоною. Заборонили проросійські політичні партії, закрили медіа-ресурси з кремлівськими наративами, повідомили про підозру Медведчуку, арештували його, припинили трансляцію на супутникових каналах російської пропаганди і т.і. Тобто: президент і його команда нарешті почали робити те, що треба було зробити від самого початку створення незалежної держави! Якби ці заходи були реалізовані тоді – у нас навряд була би ця війна! Бо саме п’ята колона і готувала її на території України!
Але не тільки п’ята колона винна у тому, що ми маємо. А винні всі ми, разом взяті, і кожен окремо. За потурання вітру з Москви, за політичну яловість, за безхребетність до ворогів, за позиції «моя хата скраю», «не все так однозначно», «русский язык второй государственный, потому, что мы все на нем говорим», «мій голос нічого не вирішує», та купу інших ідеологем та політичних штампів, створених в Кремлі і підтриманих корисними ідіотами в Україні. Ніхто ж не винен, що ми обрали двічі судимого підконтрольного Москві зека президентом, крім нас самих. Винні і ті, хто за нього голосували, і ті, хто не спромігся цьому завадити. А це був саме московський сценарій. Крім того, багато з нас інфіковані ще однією суто московською хворобою – холоповірусом, яка полягає у створенні з якогось політичного лідера (саме лідера, а не ідеї, як в країнах розвинутої демократії) кумира і ніжному цілуванні його в ср#ку навіть після того, як він нею проср#в свою політичну кар’єру. Хейтери всіх мастей – теж діти Москви, кого б вони не хейтили. Список довгий.
Повернуся до Всевишнього. Побачив Він потуги влади у битві з внутрішніми ворогами і трохи змилостивився. В Україну збільшився потік сучасної високоточної зброї, літаків, бронетехніки, ракет і багатьох інших потрібних речей.
Але не стільки, щоб ми могли перемогти потужного ворога. Чому? Бо зроблено тільки перші кроки. А перемога над ним у першу чергу залежить від повного знищення п’ятої колони всередині України, а не її окремих елементів. Її агентів, коригувальників вогню ти диверсантів (яких за законами військового часу треба розстрілювати на місці), місцевих сепаратистів, зрадників, суддів, які випускають зрадників, московської церкви (яку давно треба визнати пособником тероризму), російської мови, культури, свят, звичаїв; всіх і всього, що стоїть на нашому шляху до перемоги.
Ці крокі болісні і неприємні для багатьох співвітчизників, які і досі не розуміють, як можна у футболці з гербом України стояти в московському храмі, слухати російський шансон і не визнавати московитів віковічними ворогами своєї країни. Чим швидше ми вичавимо із себе усе московське, рабське і холуйське, тим швидше переможемо ворога і на фронті. Це справа богоугодна. Це Його нам завдання, яке ми маємо виконати, щоб отримати перемогу. Це зрозуміло навіть мені, і по сьогодні частково російськомовному.
А ми чухаємо потилицю і думаємо: ну, коли ж нам дадуть достатню кількість зброї? А у Всевишнього зустрічні питання: коли ви ліквідуєте московський патріархат, пересаджаєте всіх членів ОПЗЖ, очистите судову систему разом з офісом президента, вивчите свою рідну мову, перестанете мастурбувати на Радянський Союз, вичистите владу від агентів впливу Москви і багато інших.
Тепер зрозуміло, за що нам прилетіло? І як тільки ми робимо якийсь крок до реалізації Божественних планів, так відразу відбуваються позитивні зміни на фронтах, а перемога невпинно наближається.
А хто ми такі, щоб заважати чи заперечувати Всевишньому?
Віктор Делюрман