Зауважу відразу, говоритиму не про рибу і не про гроші. Це є таке прислів’я – про нахабство і тих, про кого в народі кажуть: «Поганому виду немає стиду». Я пишу про настирливість, з якою москвопришиблені намагаються під будь-яким приводом просувати в українське життя проросійські наративи. У Верховній Раді знову почали піднімати так зване мовне питання.
Депутати з фракції «Слуга народу» спробували (цього разу безуспішно) включити до порядку денного розгляд законопроекту №5545, яким пропонується відтермінувати введення в дію норму закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», котра передбачає демонстрацію всіх фільмів і серіалів, як в кінотеатрах, так і на телебаченні, здійснювати виключно українською, відкласти цю справу до закінчення коронавірусного карантину. Тобто, як казала моя мати, до нових віників, позаяк ніхто не знає, скільки карантин триватиме і чим ця пандемія взагалі закінчиться.
«У парламенті нашого скликання є «добра» традиція – перед введенням в дію кожного нового етапу закону про мову деякі депутати реєструють проєкт закону про його відтермінування», – зауважив народий депутат Микола Княжицький. Не тільки в парламенті чинному, Миколо Леонідовичу. Саботаж щодо української мови розпочався відразу ж після того, як заговорили про повернення її в Україну.
1989 рік. Жовтень. Верховна Рада УРСР приймає закон «Про мови в Українській РСР». Поки йде обговорення, тележурналісти УТ цікавляться думкою народу. Запитують про те, як вона ставиться до прийняття такого закону і стару одеситку. «А шо? – відповідає вона. – Я говорю на русском, украинском и еврейском, Чем он мне может помешать?». Їй – нічим. А от депутатам від консервативно-комуністичної більшості – «Групі 239» заважає. Тому вони вносять поправки, котрі роблять закон суто декоративним. А саме – знімають усі норми відповідальності за його невиконання і закріплюють положення про «вагоме значення російської мови в Україні» та про те, що «службові особи зобов'язані володіти як українською, так і російською мовами, акти найвищих органів мають публікуватися обома мовами, вивчення в усіх загальноосвітніх школах української і російської мов є обов'язковим». На практиці це обертається тим, що одне з львівських підприємств надсилає у Донецьк ділового листа українською, на що отримує відповідь: «Повторите запрос на человечеком языке» (журнал «Дзвін»).
Цей же закон передбачав термін для його виконання – десять років. Минуло тридцять. Вже можна було б і слона навчити танцювати гопака, і мавпу збирати кубик Рубіка. Тільки не затятих українофобів користуватися українською мовою. Одним заважає великоруська щелепа, другим достатньо й словникового запасу літературної Еллочки Щукіної, треті тупо ненавидять усе українське окрім сала, та й те їдять під столом, щоб їх не запідозрили у симпатіях націоналістам.
Сказане ніяким чином не стосується росіян і російськомовних громадян України, котрі в побуті користуються російською і розуміють, що в Україні українська мова повинна функціонувати у всіх сферах життя, а якою кому розмовляти ніхто нікого не зобов’язує. Що ж до затятих, то я це вже писав для іншого видання, повторю й тут: «Вам не подобається, ви вважаєте, що закон порушує ваші права? Тоді сприйміть його вимоги як контрибуцію, відшкодування тих збитків, які нанесли українській мові ваші попередники – прадіди, діди, батьки та й ви самі, якщо за часів СРСР були вже дорослими. До сотні указів, законів, постанов, розпоряджень, організована дискредитація української мови – це називається етноцидом, злочином проти людства зрідні геноциду. Кажете, те все було до вас? Так і сьогоднішні німці не винні в тому, що витворяли їхні попередники під час Другої світової війни. Однак відшкодовують їхні злочини, морально і матеріально, й не обурюються. Бо мають совість».
Той же Микола Княжицький назвав ще одну категорію проштовшувачів «великого и могучего» у всі щілини: «Ця антиукраїнська норма вводиться під впливом тих, які є найбільшими виробниками продукції для країни-агресора, для РФ. І хочуть без перекладу заполонити український ефір телебачення і кінематографа». Розшифровувати потрібно?
А тепер – про наших в парламенті. При голосуванні за включення законопроекту №5545 в порядок денний двоє депутатів від Кіровоградщини – Юрій Кузбит і Олег Воронько проголосували «за», двоє інших – Олександр Дануца та Ігор Мурдій не голосували. Прізвища Олеся Довгого в списку поіменного голосування я не знайшов.
Броніслав Куманський