Марія Ходунова, власне, ніколи не була справжньою актрисою. Можливо, мріяла нею стати, бо мала непоганий голос і красу. Але у маленькій Макіївці, куди переїхали батьки з Курської області, не було ні студій, ні інститутів. Отож, закінчила фельдшерсько-акушерську школу і два роки попрацювала медсестрою. Та мабуть, романтична душа дівчини і її природні здібності підштовхували до пошуку самореалізації в інших сферах.
І в 37-ому, коли в країні лютували репресії, дев’ятнадцятирічна Марія їде в Одесу на пошуки кращої долі. Там їй вдалося влаштуватися співачкою в джазі, що озвучував фільми в кінотеатрі імені Уточкіна. Познайомилась із місцевими артистами, з одним з них, артистом Одеського цирку Володимиром Рєзніковим, зав’язались тісніші стосунки. Восени 39-го його призвали до Червоної армії. Два роки Марія отримувала листи від солдата, аж поки навесні 41-го не виїхала до Маріуполя. Але після арешту слідчі нагадали цей зв’язок, потрактувавши, що вона мала чоловіка-італійця Беретта, якого нібито вислали за межі СРСР. Насправді таким псевдонімом користувався Володимир, а Марія, потрапивши у Маріупольський драмтеатр, вирішила застосувати сценічне псевдо колишнього приятеля.
Але перед тим була робота в джазі Маріупольського ресторану "Маяк", куди її запросив ще з Одеси директор Анатолій Рабинович. З приходом німців Марія потрапила в драмтеатр. Брала участь в концертах, співала різні пісні і російською, і німецькою мовами. Жила на квартирі по сусідству із подружжям Шевченків. Гестапо арештувало Павла Шевченка як червоного партизана. Марія була знайома з місцевим керівником гестапо Миколою Бердичевським, до якого кілька разів на прохання Валентини Шевченко ходила довідуватись про Павла. Одного разу її туди викликали офіційно, щоб довідатися більше про нібито партизана.
Річ у тому, що і Валентина, і Павло були переконані у власній невинності перед німецькою владою. Арешт відбувся тому, що у зв’язках з партизанами був запідозрений і затриманий близький приятель Павла. Уся ця історія пізніше детально вивчалася слідчими з метою знайти додаткові звинувачення. Так само детально прискіпливо аналізувалася ситуація з проханням одного маріупольського знайомого Марії, Василя Дудкіна, познайомити його із працівницею театру Валентиною Бекасовою. Вона нібито співпрацювала з гестапо, а Дудкіна пізніше арештували начебто за участь у підпільній групі, що ставила за мету вбити таємну співробітницю ворога. Чи було це насправді так, чи інакше — не знала й сама Марія. Судячи, з матеріалів справи, не вдалося це з’ясувати і слідчим.
Власне, основні звинувачення 26-річної Марії Сергіївни полягали у зв’язках із колишнім есесівцем Володимиром Михайловим (справжнє ім’я — Кирило Одаркин), якого вона по-справжньому покохала. Познайомились вони у жовтні 43-го у Кіровоградському кінотеатрі "Сивашець". Марія потрапила до нашого міста. відступаючи з німцями з Маріуполя. У Кіровограді вона вже не виступала, а жила з того, що продавала свої речі і шила на замовлення.
Які шляхи привели Кирила на службу до німців — невідомо. Із розповідей Марії Сергіївни слідчим випливає тільки, що почувався він там незатишно. Молоді люди кілька разів обговорювали, яким чином Кирило міг би полишити цю службу, але фашисти не пробачили б такого кроку. 25-річний юнак розповідав своїй обраниці, як одного разу під Знам’янкою відпустив трьох партизанів. Кирило не мав наміру відступати з німцями, але розумів, що й в Україні після приходу червоних, йому залишатись небезпечно. Вирішили, що юнак перейде кордон і залишиться в Польщі, де перебуде якийсь час, а потім, коли все трохи вляжеться (наївні молодечі надії!) повернеться в Україну. але не в Кіровоград, а в Макіївку — до батьків Марії.
Коли у вересні 44-го Ходунову арештували – жодних листів чи звісток від Михайлова-Одаркина вона не мала, хоча найбільше слідчі допитувались саме про це. Звинуватили її також у тому, що вона "…распространяла немецкую информацию среди немецких солдат" (?). У чому ж це полягало? А в тому, що вона співала під час концертів "Колыбельную песенку", "Подари мне улыбку, Мария", "Только ты" (назви пісень наведені у справі), якісь німецькі пісні, які — невідомо. Говорила також Марія Сергіївна комусь зі своїх знайомих (очевидно, було це вже після приходу Червоної армії), що німецькі офіцери ввічливо звертаються до солдат, а радянські — матом, а ще німці чистіші, охайніші, краще забезпечували населення продуктами. Усе це пригадали Марії слідчі. І отримала вона за це десять років виправних таборів з позбавленням громадянських прав на п’ять років.
Як склалася подальша доля Марії, дівчини, яка мріяла стати актрисою і юність якої так нещасливо припала на часи репресій, війни, невідомо. Даних про її звільнення у реабілітаційній карточці немає.
Світлана Орел