Якщо є в Європі країна, історія якої схожа з нашою, то це Ірландія. Мабуть, тому, коли деякі європейські політики пропонували зберегти обличчя кремлівському безумцю, ірландці одними з перших у Європі і світі в усьому підтримували Україну. Чи то в питанні визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом, чи щодо надання озброєння, чи в адвокації європейських прагнень нашого народу.
Історію цієї невеликої (у вісім разів меншої за територією від України) острівної держави, як і нашу, теж не можна читати без заспокійливого брому. Понад восьмисотрічна боротьба Ірландії за незалежність від свого сильнішого сусіда — Британської Імперії багато в чому нагадує визвольні змагання України.
Британці жорстоко розправлялися з будь-якими спробами своєї першої колонії стати господарем на власній території. Відбирали землі, позбавляли права голосу, забороняли рідну мову, знищували тих, хто чинив спротив.
В результаті голодомору у 1845-1849 рр. близько мільйона ірландців померли, ще два мільйони емігрували, населення зменшилося майже на половину. Той голодомор хоча й мав об'єктивні причини у вигляді хвороби та неврожаю картоплі – основного продукту харчування ірландських бідняків, але й британський уряд мало що зробив для порятунку людей. Хоча і не відбирав останній шматок хліба, як більшовики в Україні.
Загалом методи приборкання колоній цивілізованими британцями хоча й були жорстокими, але їх важко порівнявати з дикунськими російськими. Принаймні ірландське питання англійці багато разів намагалися вирішити парламентським шляхом через поступки та надання автономії.
Але із середини ХІХ сторіччя населення Ірландії постійно скорочувалося (у 1960 році в країні проживало менше трьох мільйонів) і почало зростати лише в наприкінці ХХ.
Незалежність Ірландія здобула тільки в 1937 році. Хоча в 1921 році договір між Англією й Ірландією, який надав права останній як британському домініону, закріпив належність шести північних графств із протестантським населенням (Ольстер) до Великої Британії. Таким чином, майже 20 відсотків території Смарагдового острова донині перебуває в складі колишньої метрополії.
І хоча дві країни вже фактично ціле сторіччя мирно співіснують, відголоски давнього протистояння подеколи відчуваються й сьогодні. Приміром, в Дубліні не часто, але можна побачити на стінах і парканах надписи “ІRА”. Цю абревіатуру, напевне, знають всі завдяки голівудським фільмам та й реальним терактам, які Ірландська Республіканська Армія здійснювала практично до кінця ХХ сторіччя, намагаючись таким чином повернути на порядок денний територіальне питання.
Або таке. Колись я в розмові з англійцем зауважила про доброзичливість і відкритість ірландців: на це мій співрозмовник, справжній англійський джентльмен, напівжартома відповів, що ірландці справді такі... з усіма, крім британців.
Хоча коли я прямо запитувала в ірландців, як вони сьогодні ставляться до англійців, ті відповідали, що нормально. Важко навіть уявити, скільки століть має проминути, перш ніж ми зможемо так сказати про свого північного сусіда.
Доброзичливість та ввічливість ірландців — це взагалі окрема тема. Якщо вам десь доводиться просто розминутися на вузькій доріжці з корінним жителем Смарагдового острова, або навіть ненароком зачепити його, то без “соррі”, причому з його боку, тут ніяк не обійдеться. Абсолютно щирого, а не формального чи сказаного тоном “ходять тут всякі”. Я вже не кажу про посмішку — це обов'язковий атрибут не тільки спілкування, а й просто у випадку, якщо ненароком зустрінешся очима з незнайомою людиною десь в магазині чи трамваї.
А якщо ви, не дай боже, запитаєте в ірландця дорогу, то будьте готові, що він пройде з пару кварталів, аби ви не заблукали, і неважливо, що йому самому треба в протилежний бік.
Багато хто, коли чує, що ти з України, просто мовчки розкриває обійми.
Чуйність і доброзичливість ірландців, мабуть, у їхньому генетичному коді — народ, який століттями намагалися зламати й принизити, розуміє, наскільки це жахливо, коли хтось вважає себе кращим чи правильнішим за інших. Чи то з релігійних міркувань, чи з національних, чи через колір шкіри, вік, стать і т.п.
Але не тільки в генетиці справа – сучасні цивілізовані країни буквально культивують в своїх суспільствах на всіх рівнях, починаючи з дитсадка, толерантність, доброзичливість, повагу до інших. Якщо ти, наприклад, влаштовуєшся на роботу, то повинен пройти свого роду інструктаж, який детально розписує, що може трактуватися як булінг на робочому місці і, відповідно, є забороненим. До прикладу, навіть якщо ти в присутності третьої людини будеш щось шепотіти комусь на вухо, це вже категорично неприйнятно.
Мабуть, тому всім так комфортно жити в цих країнах. І вже точно їм рано чи пізно програють країни з людоїдським ставленням як до чужих, так і до власних громадян, якими б великими за територією та багатими на корисні копалини вони не були.
Практично з початку війни група ірландців щодня чергує біля посольства РФ з антивоєнними плакатами. Ніби передбачаючи події, росіяни розмістили своє представництво на віддаленій околиці Дубліна. Але незважаючи на це, там досить часто збираються українці, ірландці, представники багатьох інших національностей. Були випадки, коли протестувальники не тільки голосно скандували, а й проривалися через поліцейський кордон, аби кинути чи вилити щось на машину ерефії, або плюнути на неї (не без гордості скажу, що мені одного разу це вдалося). Хоча такі речі заборонені законом і за них можна отримати покарання.
Минулого тижня до річниці російського вторгнення в столиці Ірландії відбувся багатолюдний мітинг у самому центрі Дубліна. Вже традиційно місцева влада дає дозвіл на проведення акцій української громади в цьому святому для ірландців місці – біля приміщення центрального поштамту, де відбувалися основні події визвольної боротьби та пам'ятників борцям за незалежність держави. Для цього навіть перекривається рух транспорту центральною магістраллю столиці.
Важливість події для ірландської громади продемонстрував і список спікерів акції. Відкрив його колишній прем'єр, а нині віцепрем'єрміністр (міністр закордонних справ і оборони) Ірландії Міхал Мартін. У своєму виступі він зазначив, зокрема, що вторгнення Росії в Україну є кривдою для людства, а незаконні та аморальні дії російських військ є діями держави-ізгоя.
Інші політики першого ешелону, лідери провідних парламентських партій, громадських організацій Ірландії у своїх виступах також засвідчили повну і беззастережну підтримку України, її європейських прагнень та справедливої боротьби з країною-терористом. Промовці також дякували українцям за стійкість і мужність, за те, що так самовіддано захищають свою свободу та вільний світ від зазіхань країни-терориста.
Від імені української громади зі словами подяки Ірландії за підтримку та теплий прийом українців виступила Надзвичайний і Повноважний Посол України в Ірландії Лариса Гарасько.
Лейтмотивом усіх виступів була віра в ЗСУ та Перемогу України над чумою 21 сторіччя. І що по іншому просто не може бути. Бо людська цивілізація розвивається за своїми законами, а все, що суперечить цим законам, має бути позбавлене будь-яких шансів на існування.
Це добре розуміють в цій маленькій країні, яка має велике серце. І в мене чомусь немає сумнівів, що якби Ірландія мала достатньо зброї, то вона б не видавала нам її з тисячею застережень і оглядок та не тягнула б дорогоцінний час тоді, коли Україна платить за ці вагання життями своїх найкращих синів і дочок.
Дякуємо, Ірландіє, що ти є. Що ти відбулася, як успішна цивілізована держава після століть колоніальної залежності. Це надихає нас на подальшу боротьбу за право жити на своїй землі та право самим обирати свій шлях і місце серед країн цивілізованого світу.
Наталя Селецька
Фото Ukrainian Action in Ireland
та Олександра Селецька
