Був колись в селі Іскрівка (неподалік містечка Петрове на Кіровоградщині) вірний учень Іоанна Кронштадтського отець Микола. 2 жовтня 1919 року загинув ніби від рук більшовиків, каже його легенда. У 2001-му канонізували до лику святих під іменем Миколая Іскрівського. В описі подвижництва мовчок, що насправді його знищили махновці, рейдуючи до Гуляй-Поля після кривавих боїв біля Перегонівки на заході повіту. Піп з іскрівської дзвіниці «окропив» з кулемета рейдерів. Ті садонули з гармати по святителю і душа отця Миколая злетіла на небо…
Це заспів. А пісня буде така. Тут земля національно строката. Коли до неї у війні 1918-1920 років додався ще й соціальний чинник, виникла вибухова суміш. Єлисавет та околиці топтали юрби «визволителів», опираючись на симпатиків. У тло тих подій добре вписалися два антиподи – батько Нестор Махно і генерал Яша Слащов – улюбленці вояків. Фігура першого досить відома, а про Слащова, котрого вподобали адепти русского міра і братскіх связєй, варто дещо додати.
Персона він колоритна. Якщо Нестор починав разом з червоними, то Яків – з білими. Потім обидва різко перевернули «компаси». Мов діти одного тата, мали вперті натури, яро опонуючи один Троцькому, інший Врангелю.
Слащов отримав славу лютого вішателя, чим відзначився не лише в Єлисаветграді. З 4 вересня 1919 року впродовж трьох днів денікінці вели кровопролитні бої з махновцями біля станції Помічна. Біляки вдало ввели у бій бронепотяги і розбитий Махно відступив на Умань. Чотирнадцятого вересня під Новоархангельськом махновців оточено переважаючими силами (20 тис. багнетів і 10 тис. шабель) і знову розбито з великими втратами. 22 вересня 4-а піхотна дивізія генерала Слащова взяла Умань. Слащов був так упевнений в подальшому успіху, що почав дочасну роздачу нагород за перемогу. Пізніше мемуарист Володимир Альмендингер писав, що Сімферопольський офіцерський полк одержав 109 георгієвских хрестів і 7 медалей, а командир полку Сергій Гвоздаков підвищений до генерал-майора.
Але 27 вересня 1919 року біля Перегонівки теперішнього Голованівського району відбулася найкривавіша і найважча для махновців битва. Їхні полки кілька разів кидалися в багнетні атаки, захоплювали Перегонівку, потім відходили під натиском білих. У Перегонівці, ставши в каре, 1-й Сімферопольський, 2-й Феодосійський і Керч-Єнікальський офіцерські полки чинили запеклий опір піхотним полкам 2-го корпусу махновців. Результат битви вирішила махновська кіннота, що, обійшовши білі порядки, вдарила з тилу і офіцерське каре розпалося. Вершники 10-тисячною лавиною, посиленою тачанками з кулеметами, форсували Ятрань і погнали білих від Перегонівки. У полі під Краснопіллям 51-й Литовський офіцерський полк був ущент порубаний, а 1-й і 2-й Лабинські пластунські полки здалися у полон. Махновці гнали білих понад 25 верст до річки Синюхи, покриваючи поля посіченими офіцерами, а залишки полків потопили в річці. Втекти вдалося лише частині білої кінноти. Слащов втратив шість тисяч убитими, п\ять тисяч денікінців взято в полон.
Той же Альмендингер згадував: «Роти йшли, приречені на загибель. Знали, що пощади не буде. Рухалися без доріг, по оранці. Сонце почало припікати. По п'ятах йшла піхота махновців, але ланцюги наші не розстрілювала, бо в них скінчилися патрони... Кіннота противника весь час нападала на нас з флангів. Поранені падали і щоб не потрапити до рук ворога, дострілювали самі себе. Близько 60 чоловік, що залишились, під керівництвом командира другого батальйону капітана Гаттенберга, повернула на Чуровку і прагнула дістатися лісу, що на схід від цього села. Не судилося їм дійти. Кінні атаки вони відбили, але артилерія махновців перекатами розстрілювала картеччю. Патрони скінчились. Тих, хто залишився в живих, кіннота перерубала. Капітан Гаттенберг застрелився...».
Сам же Слащов згадував бої з Махном у піднесених тонах: «Залишався один типовий бандит – Махно, але не мирився ні з якою владою і воював з усіма по черзі. Єдине, у чому йому треба було віддати належне – це вміння швидко формувати та тримати в руках свої частини, запровадивши навіть досить сувору дисципліну. Тому зіткнення з ним носили завжди серйозний характер, а його рухливість, енергія і вміння вести операції давали йому цілу низку перемог над арміями, що зустрічалися... Махно був дуже серйозним противником і заслуговував на особливу увагу з боку білих».
Денікін же не надто високо цінував Слащова: «Це був ще зовсім молодий генерал, людина пози, не глибокий, з великим честолюбством і густим нальотом авантюризму».
Тікаючи з України, Слащов прибув до нашого міста. Цьому передувала телеграма: «17 листопада виїжджаю із Знам'янки до Єлисаветграда сам тому що в місті та його околицях є якесь неповне розуміння єдиної Росії. Хто зрозумів прошу прибути до мене». Він мав на увазі селянські повстання у повіті через дії слащовських каральних загонів. Містян теж «заспокоювали» вельми просто – повішенням на кавалерійському плацу 12 осіб з українськими прізвищами (Стратієнко, Гончар, Замуленко, Тригуб, два Федорченка, Маштак, Кириченко, Дмитренко та інші). Мабуть, за прізвищами легше було виявляти ворогів.
З книги «Годы борьбы»: «12 трупів, що висіли на площі протягом цілого дня, страшенно обурили робітничу масу. Робітники протестували дуже наполегливо і під їх впливом Рада профспілок надіслала до Слащова делегацію до Знам'янки. До складу делегації увійшли: Н.А.Якубовський, Є.К.Вакуленко, Джиган, Касперкевич, Ельський, Ситников, Ясинський та Гольський. До делегації Ради профспілок приєдналися представники міського самоврядування: Волотковський Б.П. – виконував обов'язки міського голови та член управи Погорєловський І.С. Від єврейської громади поїхали М.Г.Додін та Б.3.Рєзніков. Від біржового комітету І.В.Брон та від комітету допомоги Добрармії Д.С.Горшков. 20 листопада о 8 годині делегація вирушила до Знам'янки. Мелісарата – начальник Єлисаветградського повіту провів їх у вагон Слащова. Генералу було представлено доповідну записку, у якій у дуже обережних висловлюваннях писалося про те, що час дати можливість місту жити спокійно. Дещо делегати додали і від себе. Так меншовик Якубовський «просив не змішувати» соціалістів-меншовиків та есерів з більшовиками, які лише є ворогами Добрармії. Волотковський заїкнувся було, що часті, мовляв, розстріли, а особливо публічні страти через повішення, шкідливо відбиваються на дітях. Слащов поговорив із делегацією щиро, пообіцяв усе, що в нього просили, і делегати відбули зі Знам'янки. Але все тривало у міс, як і до цього: контррозвідка розстрілювала десятками «при спробах до втечі», євреїв били і грабували, поміщики бенкетували і чинили неподобства, а робітників заарештовували, дуже часто не довідавшись про їхню партійну належність. Щоправда, президія спілки «Металіст» у списку своїх членів, представлених у контррозвідку, завбачливо поставила біля прізвищ більшовиків та «підозрілих» хрести червоним олівцем».
Додамо, що возив Слащов фронтами свій зоопарк в окремому вагоні (знати б, чи мав там страусів?). У білому гусарському ментику з чужого плеча, яких уже ніхто не носив, і білим папугою на плечі, мав вигляд блазня.