Минулої неділі в Україні відзначали День філолога. Треба саме цей день зробити всеукраїнським нашим професійним днем, таким чином дистанціювавшись від 25 травня, бо це День філолога в Московії, який іде зразу ж після 24 травня – Дня слов'янської писемності та культури. У нас досі його відзначають. Він залишився як згадка про радянські часи, про "братські" народи, що явно потребує переосмислення і сучасної оцінки. Нам, очевидно, не слід так яро поклонятися Кирилу й Мефодію, як це фанатично^l роблять у Московії. То більше їхня традиція. Необхідно прославляти своїх знакових учених, утверджувати наші національні цінності, зокрема й у філологічній царині. Задовго до Кирила і Мефодія ми вже мали своє письмо: тут різні версії, бо немає матеріального підтвердження: чєрти і рєзі, руничне письмо, глаголиця тощо. Може, і зберігалися якісь пам'ятки, та за наказом московських царів різних епох їхні посіпаки нищили давньоукраїнські письмена, грамоти, літописи... І у давні часи тривала інформаційна, цивілізаційна війна проти українців. Нічого нового.
День філолога 29 березня 1962 року вперше відзначили на філфаці Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Попри всілякі інші легенди, найбільше мені подобається гіпотеза про те, що саме цього числа перший ректор університету Михайло Максимович прочитав першу лекцію про історію української мови. Відомі кілька послань нашого прекрасного мультиталановитого Михайла Максимовича до імперського вченого-лінгвіста Михайла Погодіна, у яких український видатний учений пояснив московитському ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Тож День філолога КНУ імені Тарасика Шевченка слід поширити як мінімум у межах України. З кожним днем стають відчутнішими роль, значення і цінність нашої рідної української мови. А філологи – її вірні лицарі й зброєносці!
Світлана Ковтюх, філолог