Знову нагадаю, що йдеться про дослідження групового фотознімка, зробленого приблизно в 1910 році у містечку Братолюбівка, який опубліковано в першій частині статті – Дослідження старого знімка. Частина І
Радію, що перші дві частини, в яких йшлося про трьох чоловіків – М.Л. Давидова, Т.Н. Коробченка, В.Г. Алєксєєва, на диво стали досить популярними – прочитало їх кілька тисяч людей, як в інтернеті, так і в газетах. Можливо, все більше жителів України поступово охолоне до так званої масової культури, як і до різного розливу політичних шоу і повернеться до свого рідного, близького і доброго.
У цій частині дослідження мова йде ще про двох людей зі знімка. Обоє вони в формі, хоча, як виявилося, навіть маючи таку чітку ознаку, не так вже й легко зрозуміти, які саме професії вони мали.
На фрагменті – наймолодший чоловік серед фігурантів знімка. Спочатку здавалося, що це випускник гімназії, але пошук за картинкою через інтернет і підказки спеціалістів дав такий результат: особа на фото належить до студентської університетської братії, серед якої побутувала така форма.
Розгадку на якому саме факультеті міг навчатися молодий чоловік знайшов на інтернет-сторінці Нікопольського краєзнавчого музею, а допоміг ось цей знімок:
М.В. Копп, 1915 р.
Микола Володимирович Копп (рік народження – 1894-й) – на 1915 рік студент медичного факультету Новоросійського університету (м. Одеса). З початку 1930-х років він з родиною переїхав з Нікополя в м. Одесу, де і помер у віці майже 100 років.
Лікар М.В.Копп виявився дуже цікавою особою. Він вважається одним з провідних краєзнавців Нікопольщини. Микола Копп – автор цікавих і досить об'ємних спогадів “Записки бійцівського півня”, які хоча і не опубліковані, але копії машинопису доступні онлайн. В них, крім іншого, йдеться і про “козацького батька” Дмитра Яворницького, з яким він певний час працював і багато років добре знав.
Але повернусь до теми дослідження. Ще працюючи над статтею про братолюбівського лікаря Михайла Володимировича Бєлоярцева і пам'ятаючи, що фігурує він у місцевих метриках з 1910 року, я припускав, що це може бути саме він. На той час, я мав досить погану копію колективної світлини, і онучка Михайла Володимировича не впізнала його. І тільки після того, як отримав від шановного Г.Д. Гусейнова гарну скан-копію знімка, і переконався на 100%, що людина в цій формі саме медик, переслав цей фрагмент онучці знову. Її відповідь не дуже переконлива, але більш позитивна: “Бачила і пам'ятаю його вже в поважному віці. Тому точно не впевнена, але схожий”.
Відповідно, є підстави припустити, що на світлині ще молодий лікар Михайло Бєлоярцев (роки життя – 1882-1959), який колись врятував мого діда Григорія від смерті, а також за час своєї лікарської практики вилікував і повернув з того світу неймовірну кількість людей. Читайте більше в моїй статті про життя та діяльність Людини та Лікаря – «Лікар Бєлоярцев врятував багато життів і вилікував неймовірну кількість людей»
Якщо світлина була зроблена в 1910 році, то саме в цей рік випускник Харківського університету Михайло, як і сотні інших лікарів і навіть студентів медичних факультетів, були направлені в села та містечка для боротьби з епідемією холери. Про це колись розповіла донька лікаря долинському краєзнавцю В.Г. Маруценку, який відобразив цей факт в біографічному довіднику “Боковенька 2006. Степовики”.
Після виходу моєї статті про лікаря Бєлоярцева, в антології “На землі, на рідній...” пощастило знайти гарну легенду-переказ “Посланець від Спасителя”, яку колись сам лікар розповів бабусі Тетяні, а вона згодом переповіла своїй внучці Лідії Коваленко з Братолюбівки:
“Сталося це, коли Братолюбівка не поступалася Єлисаветграду, бо стояла на перехресті торгового тракту і чумацького шляху. Містечко славилося велелюдними базарами, торговим рядом, гуральнею, паровим млином і славнозвісною земською лікарнею. У тій лікарні сталася нечувана оказія. Вчорашній студент-медик був тоді асистентом у старого хірурга. Перед тим, як подати лікареві скальпель, перевірив у пацієнта пульс.
– Серце зупинилось, – забив тривогу.
Штучне дихання й ін'єкції виявились марними. Коли з часом мерця переносили в морг – він ожив. Санітари перелякалися. На шум і гам наспіли лікарі. Послухали серце і пульс: дай, Боже, всім таких. Не виявили і ран, що загрожували б життю новоявленого.
– Щойно від Спасителя, – сказав той.
– Пролетів темними коридорами і опинився в казковому просторі. Довкола все у сріблі і позолоті. Звідкись долинають звуки псалмів, на деревах – велике восково-зелене листя, а плоди завбільшки з гарбуз. Простягнув руку, а бабуся, що супроводила: “Не смій, онучку! Тобі ще рано”. І підвела до світлоносного чоловіка з німбами над головою.
– Знаєш хто я? – запитав.
– Спаситель.
– Побачив, як тут у мене. Повертайся тепер на землю. У тебе ще багато справ. Розповідатимеш про зустріч зі мною і продовжиш справу своєї прабабусі, яка підвела тебе до мене. Вона була цілителькою від Бога, і ти відводитимеш від людей недуги.
Відтоді посланець від Спасителя довго ходив по навколишніх селах і зціляв стражденних. Звертався до нього і Бєлоярцев, хоч і сам славився в окрузі”.
Знайшлась легенда мені в Святвечір разом із згаданою у першій частині переповідкою про Шапошникова і Коробченка. Як тут не повіриш у вищі сили? Вчинив так само – переслав нащадкам Лікаря. Такий вийшов їм маленький, але чарівний різдвяний подарунок від діда-прадіда.
Відомо, що в братолюбівській лікарні працював почесний громадянин колезький асесор лікар Йосип Станіславович Братанович, католик. На початку липня 1896-го року його жінка, Ганна Василівна, народжує дівчинку Євгенію. Невідомо з якої причини дівчинку хрестили тільки в жовтні того ж року, і саме в день, коли поховали її матір, яка, як записано у метриці, отруїлась.
Цілком можливо, що саме це подружжя згадує Григорій Джамалович в одному з томів своєї відомої серії “Господні зерна”, де йдеться про жінку лікаря, яка отримувала знаки уваги з боку красеня-дворянина Миколи Львовича Давидова із сусідньої Іванівки і відповідала йому взаємністю. Якщо припустити, що донька народжена від Миколи Львовича і про це стало відомо лікарю, то розв'язка з отруєнням досить зрозуміла, як для дворян того часу. Якщо це так, то закінчилося все ще трагічніше, ніж переїзд під Київ, про який пише Г.Д. Гусейнов.
Згодом лікар Братанович одружився знову. Його жінкою стає Феодора Онуфріївна, дівоче прізвище невідоме. В 1912 році вони усиновлюють зовсім маленьких “незаконно народжених” хлопчиків Йосипа і Володимира.
Є дані і про братолюбівського земського лікаря в чині колезького радника Журавського Павла Микитовича (згідно з довідником 1890 і 1901 років). На кінець ХІХ сторіччя в Братолюбівській волості проживало 5218 осіб – можна собі уявити потік хворих. Ймовірно, саме про нього згадується у вищевикладеному переказі Бєлоярцева – на 1910-й йому виповнилось 80 років.
Допомагали братолюбівським лікарям фельдшери. З метрик дізнаємося про кількох з них: з 1890-х років – земські фельдшери селянин Олександрівської волості Яків Павлович Лихошерст, Ілля Шпилька, Іван Дем'янович Малоок; запасний фельдшер селянин с. Петрове Микола Гнатович Копан, відставний фельдшер Микита Стефанович Пастухов.
Також принагідно хотілось би пригадати і про місцевого аптекаря, який співпрацював з земськими лікарями і допомагав їм своїми знаннями і вміннями. Він не фігурує на груповому знімку, його фото люб'язно надали нащадки лікаря Бєлоярцева.
Бісарнов В.В. Фото до 1918 р., Братолюбівка
У довіднику за 1890 рік, управляючим аптекою Олександрійського земства значиться провізор Василь Васильович Бісарнов, як і у виданні “Медицинський список на 1914 рік”.
У 1913 році Василь Васильович Бісарнов і його дружина, Марія Петрівна, удочерили шестирічну дівчинку Клавдію Бондаренко і її трирічну сестру Лідію, що було закріплено рішенням Єлисаветградського окружного суду. Це були позашлюбні діти сестри дружини на ім'я Марія. А одружився Василь Васильович в липні 1912 року в досить поважному віці 58 років з братолюбівською селянкою Марією Петрівною Бондаренко, яка була молодшою за нього на три десятки літ. Вінчалися у в Святодухівському храмі, обряд проводив о. Володимир Алєксєєв.
Після більшовицької окупації лікарня продовжувала діяти. За архівними документами вдалося встановити чотирьох людей, які працювали під управлінням М.В. Бєлоярцева в братолюбівській лікарні за часів агресивного більшовизму. В 1935 році – донька завідуючого, лікарка Бєлоярцева Ольга Михайлівна (вік – 27 років, хірург), в 1938-39 роках – Загуляєв Андрій Захарович (39 років, дезінфектор в лікарні), Опришко Григорій Мануйлович (27 років, санітар-фельдшер), його жінка – Юлія Іванівна Опришко (26 років, хірургічна санітарка), Хомінська Єфросинія Олексіївна (30 років, санітарка). На жаль, документів за 1920-1940-і роки збережено дуже мало.
Перейду до наступного чоловіка на знімку і розповім про те, як вдалося його розпізнати.
Для встановлення особи цієї людини також довелося звернутися до спеціалістів, але навіть вони не змогли точно відповісти на питання – ким саме він міг служити? Відповіді різнилися: від чиновника шляхів сполучень і військово-санітарного відомства до поліцейського і т.п.
Довелося використати той самий пошук за картинками і передивитися більше сотні світлин чоловіків у різноманітних формах. Але відповідь знайшов завдяки світлині початку ХХ ст., на якій зображено чотирьох офіцерів поліції, у тому числі пристава одного з міст Російської імперії:
Крім цього, за погонами вдалося встановити чин людини. Такий вигляд мали погони колезького секретаря міської поліції РІ:
Далі звернувся до друкованих джерел і відкрив видання “Пам'ятна книжка Херсонскої губернії за 1910 рік”, де на сторінці 112-й знайшов таке: “Виконавчі чиновники поліції, станові пристави... 7-го стану — колезький секретар Георгій Юхимович Деденко (Діденко), м. Братолюбовка”. Відповідність чину, званню і формі очевидна.
Фігурує пристав Деденко в драматичній історії – справі про пограбування і вбивство трьох осіб в економії Марини Бурдзинкевич біля с. Миколаївка Братолюбівської волості. Сталося це в кінці серпня 1907 року. Архівні документи цієї справи наведені у першому випуску збірника “Інгульський степ” і дають нам змогу в деталях дізнатися про хід розслідування. Читаємо і про оперативні дії Г.Ю. Деденка, який вже на 4-й день разом з кількома підлеглими без втрат затримав і арештував двох злочинців, які переховувалися на квартирі свого товариша в м. Єлисаветград. Третій і останній учасник злочину також був арештований за кілька днів. Відповідно, можна зробити висновок про дуже високий професіоналізм пристава Деденка.
Зверніть увагу на наступний фрагмент світлини – під кітелем у Георгія Юхимовича вишита сорочка:
Так само у сорочки одягнені і три інші фігуранти на фото. Добре відомо, що вишивалися сорочки майже у всіх родинах, щоб постійно носити цей своєрідний оберіг. І українці, до речі, зовсім не унікальні в цьому. Крім сусідів, навіть у далекій Південній Америці серед тубільців були поширені схожий за значенням одяг і символи в орнаментах, як флоральні, так і геометричні.
На вишиванках, так само, як на рушниках, інших речах та виробах, кожна майстриня старалася вмістити не просто красиві візерунки, а життєво необхідні символи, які приносили здоров'я, довгу молодість, щастя в шлюбі, достаток. Був там і зв'язок з пращурами та інше. Кожен колір також має своє значення. Саме орнамент створений з таких символів певного кольору і слугує оберегом. Відповідно, для кожного віку, статі і стану вишивалися різні набори символів – орнаменти.
На фото: Г.Ю. Деденко у віці 40-50 років. Ні він, ні його родина, якщо вона у нього була, не фігурують в метриках Братолюбівки і сусідніх сіл
Владислав Сердюк, історик-докторант