Ну що, братья и сЕстры, зрозуміло – младшие, дочекалися? Побачили на власні очі, що «Русский мир — это и духовное, и культурное, и ценностное измерение человеческой личности, особая цивилизация, источник миролюбия, человеколюбия, межнациональный и межрелигиозный мир»? Ще й досі вірите предстоятелю Російської православної церкви патріарху Кирилу (в миру Володимиру), за якого молилися і вимолили його «благословення» на свою голову? Чи вже передумали?
Я не випадково назвав його мирське ім’я, бо чернеча аскеза не заважає громадянину Гундяєву тішитися земними радощами і брати від життя та пастви все, що погано й не дуже лежить, та грішити сумнівним промислом тутюну, алкоголю й деяких інших речей, як те стверджують журналісти на Москвє. Ці безбожні акули пера докопалися до п’ятикімнатної келії патріарха у відомому Домі на набережній, вілли у Швейцарії, будинку у Передєлкіно, палацу у Геленджику, особистого літака, яхти, бронепоїзда, автопарку з кількох дорогих автомобілів, зокрема й марки «Мерседес» суперлюксової серії S. І наводжу цей перелік не для того, щоб викликати пролетарську ненависть до чужого багатства, а щоб показати: той, у чию непогрішимість ви вірили і дослухалися до кожного його слова, насправді є несусвітнім брехуном.
Про яку «систему цінностей» словоблудить цей душпастир? Про яку «культурну і духовну складову»? Православие, самодержавие, народность? Так російське ж православ’я вже давно перетворилося на фундаменталізм. Самодержавство було і є антитезою демократії, в які б порфіри не одягалося. А народність? Про що тут можна говорити, коли країна живе за принципом: «Я начальник – ты дурак», а головний начальник – президент, він же цар, і бог, і верховний головнокомандувач.
Яке «миролюбство»? Який «міжнаціональний і міжрелігійний мир?». За тридцять останніх років Російська Федерація окупувала Придністров’я, спровокувала абхазький конфлікт, провела дві російсько-чеченські війни, російсько-грузинську війну, вторглася в Сирію, розпочала російсько-українську війну. В окупованому Криму не припиняє релігійні утиски мусульман, греко-католиків, вірян ПЦУ, представників інших конфесій. А який шалений спротив влаштувала проти надання Православній українські церкві Томосу! В ім’я Отця і Сина и Святого Духа? За кілька перших тижнів війни росіяни зруйнували або пошкодили щонайменше двадцять вісім споруд духовного призначення у Київській, Донецькій, Житомирській, Луганській, Харківській та Чернігівській областях, переважна більшість із них – православні храми. У Маріуполі русня скинула надпотужну бомбу на будівлю Драматичного театру, де переховувалися близько тисячі біженців з дітьми, зруйновано центральну частину споруди, уламками завалено вхід у бомбосховище. Тут усе разом – і «культурна», і «духовна складова», і «ціннісний вимір людської особистості». Особливо, коли російський танк веде вогонь в межах українського міста, руйнуючи житлові будинки і вбиваючи її цивільних мешканців, а корінний російський солдат, Саша Ібрагімов, не приховуючи задоволення, знімає це на смартфон. Коли російські війська розстрілюють колону мирних жителів, а в заблокованому Маріуполі дівчинка помирає від безводдя, бо окупанти відключили подачу води до міста. Втім, що Москві до страждань мирного населення? У РФ щороку крокодилячими сльозами поминають Ленінградську блокаду, пишаючись, що і тоді героїчне місто виробляло продукцію для фронту. Конкретизую. До 31 грудня 1941 року ленінградські підприємства виготовили понад 10 відсотків артилерійських гармат, 23,5 відсотка мінометів, 14,8 відсотка танків. Це – від загальної кількості в СРСР. Зрозуміло, із попередніх запасів сировини. Але й у найтяжчому 1942-му, коли люди їли щурів і ворон, вмирали від голоду, заводи оточеного міста виготовили 1685 тисяч артилерійських, 40 тисяч реактивних снарядів, три мільйони ручних гранат, 125 стратостатів. З чого? Для цього потрібні були метал, вибухівка, інші матеріали. І їх туди завозили «Дорогою життя». Замість хліба голодуючим…
За кілька тижнів широкомасштабної російсько-української війни ми багато побачили. І зруйнований на вісімдесят відсотків Маріуполь, і розстріляних матерів та дітей, і спалені храми, і мародерів у російських одностроях, почули, як завиває не кіношна сирена. Та чи все зрозуміли? «Ми ж сусіди, у нас спільний кордон, і нікуди від цього не дінемось», «Війна ж колись закінчиться, треба буде якось жити», «Треба якось домовлятися», «У нас же там родичі, друзі, знайомі» – проскакує між вибухами ракет. Та плювати хотіли на нас із вами наші «родичі, друзі, знайомі». Із Дзвіниці Івана Великого – є там така, стоїть посеред кремля, започаткована на честь походу (!) московського війська на Псков. З ким домовлятися?! З нашим історичним ворогом? У кожної держави є спільні кордони. Всі країни так чи інакше конфліктували із сусідами, доки, нарешті, не визначилися у своїх межах згідно із Хельсінською угодою 1975 року. І лише Росія ніяк не заспокоїться. Особливо стосовно України. Імперії знадобилося 110 років, щоб знищити її автономію (Гетьманщину), Путін зібрався ліквідувати Українську державу вже на тридцять першому році її незалежного існування. То, може, вже пора остаточно заспокоїти єдіную і нєдєлімую? А то вона щось не так розуміє наше миролюбіє.
Слід зізнатися, що на це ми її не раз самі провокували. З першого ж дня незалежності почали заглядати російському керівництву в очі, ніби й не помічали, як воно неквапливо, але наполегливо, і з наростаючими темпами, крок за кроком повертає свій вплив на Україну, все більше втручається в українські справи, затягує у залежність від неї нашу економіку й енергетику. Дійшло до того, що за Януковича дозволили російським спеціалістам інспектувати нашу оборонну промисловість. Росія чим далі, тим нахабніше порушувала міждержавні і двосторонні угоди. «А ми дивились та мовчали, та мовчки чухали чуби». Нагадую про це, бо тривають переговори і тривожить, про що домовиться наше керівництво з тими, з ким взагалі не можна ні про що домовлятися.
Я не думаю, що Україна погодиться на неприйнятні російські вимоги. Але боюсь втрати темпів, якими вона йде до перемоги, бо це буде ворогу тільки на користь. Боюсь, що наші партнери вже готові на якісь поступки агресору, аби не дуже схудли їхні гаманці. Там ще не свистіли над головою московські ракети, але після нас засвистять обов’язково. Зрештою, боюсь отієї української сентиментальності – «там же наші люди, друзі, родичі» та безмежної довірливості і поступливості, які завжди зводили нанівець перемоги українців, – не я сказав, а наш земляк, злий геній більшовицької революції Троцький. Російська сторона наполягає на нейтралітеті України, її відмові від євроатлантичного курсу, роззброєнні, захисті російської мови та «денацифікації». Тобто повної і безумовної капітуляції. Financial Times опублікували нібито проєкт домовленості між Україною та РФ про припинення війни. За даними виданя угода включає оголошення Києвом відмови від вступу в НАТО в обмін на безпекові гарантії від союзників та виведення російських військ з України, які зайшли на її територію після 24 лютого. А до того? І за чиї кошти відбудовуватимемо Україну?
Стосовно ж гарантій, то вже маємо одні – Будапештські. Обіцянка цяцянка, а дурному радість. Але ж ми, хоч і довірливі, та не такі вже й дУрні. Слідкуємо за пальчиками – договірних сторін, партнерів та посередників, шановні громадяни.
Я розпочав цю статтю з цитування російського патріарха. Саме Московський патріархат став головним провідником в уми і серця українців нацистської програми «Русский мир» і деукраїнізації України, що роз’ єднувала наш народ і яку російський президент продовжив широкомасштабним наступом на нашу країну. Путін, за старою російською традицією, поміняв кольори істини, назвавши свою геноцидну політику «денацифікацією». Чорний гумор: російський нацист збирається денацифікувати демократичну Україну. П’ятнадцять єпископів УПЦ МП (до честі – і Митрополит Кіровоградський та Новомиргородський Іосааф) відмовилися поминати Московського патріарха Кирила у своїх молитвах через його підтримку російської агресії і заявили про своє прагнення до незалежності від РПЦ. Але це – тільки дещиця. Слово за вами, брати і сестри, – тепер уже без іронії і конфесійних нюансів, поділу на віруючих і невіруючих. За Україну! Слава героям! Смерть ворогам!
Броніслав Куманський