Літературні зустрічі в книгарні «Є» нашого міста стали своєрідним інтелектуальним клубом. Цього разу стосунок до літератури був особливий, буквально прикладний: що дав Кропивницький Кропивницькому?
Таку розмову варто було б провести посеред липня, коли виповниться сім років з дня перейменування міста. Однак, вона зібрала досить широку аудиторію і висвітлила багато проблем і особливих моментів. Очевидно, більшість містян не усвідомлюють, що ми – єдине місто у світі, назване ім’я театрального діяча. Але наш театр досі ще не використовує потенціал назви міста, адже він фактично став його брендом. Чи є у його репертуарі вистава про самого Кропивницького? Керівництво театру – люди зайшлі, які ще, схоже, не осягнули кореневої системи нашого театру.
Так, у місті багато чого змінилося за останні роки: з’явилась популярна ресторація «Кропивницький», мистецький фестиваль «Кропфест», спортивні та туристичні ініціативи, типу «Кропрівер». Та, ясна річ, запитання ведучого Андрія Домаранського, чи кожен мешканець міста знає про Марка Кропивницького щось більше загальних визначень – режисер, актор – видавалися риторичними: просвітницької роботи ще дуже багато. Той же Андрій зауважив, що відвідувачі книгарні часто запитують якусь книгу про Кропивницького. Її немає. Кілька років тому у місті планувалося видати монографію харківського професора Анатолія Новикова «Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького», написану доступною, не занауковленою мовою. Видавництво «Імекс» уже й розпочало підбирати ілюстрації, але радниця міського голови Євгенія Шустер переграла справу і світ побачило нашвидко скомпільоване видання місцевої літературознавці, ще й з фактичними помилками. http://chas-time.com.ua/liudyna/pro-knigu-v-poshukakh-golosu-marka-kropivnitskogo-abo-pro-te-yak-mistechkovij-patriotizm-peremig-zdorovij-gluzd.html
Вочевидь, до справи видання книги після війни варто буде повернутися.
Досі у нашому місті багато установ, причому культурницького характеру, носять назву Кіровоградський. Звісно, це пов’язано з тим, що область досі не перейменована. Є надія, що у парламенті знайдеться триста голосів, аби нарешті завершити цей процес.
Загалом розмова вийшла конструктивна й наповнена. Краєчком зачепили тему зміни герба міста. Варто було б згадати також про перенесення святкування дня міста на фактичний день народження Марка Кропивницького – 8 травня, адже досі залишається у мейнстримі помилкова дата, випадково пущена у світ Миколою Смоленчуком.
http://chas-time.com.ua/liudyna/kropivnitskij-taki-narodivsya-u-den-svyatogo-marka-a-ne-mikoli.html
Ще дуже багато слід зробити для утвердження і розвитку бренду Кропивницький.
У всій цій розмові неприємно вразило тільки те, що спікер Юрій Митрофаненко, у властивій йому безапеляційній манері, підкреслив, що назва Кропивницький з’явилася випадково. Він, як історик та член ОУН, мусив би знати, що представники похідних груп ОУН ще в роки Другої світової пропонували назвати наше місто Тобілевичі, віддаючи належне непересічному значенню театральної спадщини краю.
Власне, до справи надання місту української назви Юрій приєднався в останні роки перед перейменуванням, адже боротьба за це почалась фактично ще до проголошення Незалежності, з появою перших осередків Народного руху. Це велика і непроста історія, яка справді потребує ґрунтовного видання, а не поверхового «Кропивницький: операція «декомунізація», яку можна назвати хіба що епізодом такої фіксації.
Назви Кропивницький не було б без наполегливої ініціативи художника Ігоря Смичека та величезної роботи, проведеної ним разом з кількома однодумцями. Як це було, сподіваємось, він розкаже у своєму інтерв’ю до річниці перейменування міста.
Світлана Орел