Закінчується ще один рік великої російсько-української війни. Щотижня ворог атакував нас, скидав бомби, посилав ракети і безпілотними, гинули наші воїни, цивільні люди, руйнувались будинки, лікарні, горіли міста і села. Але Україна жива, держава наша діє. Ми працюємо, творимо, як можемо допомагаємо ЗСУ, молимось за близьких, рідних, за Україну. І всупереч усьому сподіваємось на нашу Перемогу.
Як минув цей рік для вас, що запам’яталося, що вдалося зробити? Чого сподіваєтесь?
Міжнародна бізнес-спільнота Board – відтепер і в Кропивницькому!
Ольга Ковальова-Алокілі, керуюча співвласниця ТОВ «Хаб Кайдзен», директорка регіонального Фонду підтримки підприємництва у Кіровоградській області та ГО «Спілка підприємців МСП КО»:
«Знаковою подією року, що минає, для мене стало відкриття в Кропивницькому міжнародної бізнес-спільноти BOARD, яку шість років тому заснували Андрій Длігач, Ірина Бєрющева і Петро Синєгуб. Board-Кропивницький став 35-м містом, де представлена ця міжнародна бізнес-спільнота. Вона обʼєднує більше 2100 власників бізнесу по всьому світу! На відкритті 29 жовтня побували близько 100 власників і власниць бізнесу, гостей заходу з Кропивницького, Києва, Дніпра, Одеси, Полтави, Кривого Рогу та інших міст області і України.
Це був рішучий крок, бо в Кропивницькому ніколи не було представництва жодної бізнес-спільноти. Проте наявність бізнес-клубів у кожній області чи місті може посприяти розвитку локальних бізнесів, а отже, і економіки регіону. Кропивницькі власники бізнесу, які мали потребу в формуванні для себе сильного бізнес-оточення і спілкування, їздили до інших міст. До прикладу у Дніпрі 5 бізнес-клубів, а в Україні їх загалом близько 10 потужних і десятки різних, в т.ч. нішевих. Після ковіду і війни такі поїздки в інші міста стали складними і тому на часі, щоб в в нашому місті зʼявилась бізнес-спільнота.
Щомісяця формується календар заходів: у нас це 10-12 зустрічей оффлайн і плюс десятки онлайн подій з різними експертами і менторами, яких в Board більше 200. Буквально днями відбувся практикум на тему: «Алгоритми реалізації стратегічних рішень», яку провів для власників бізнесу – учасників BOARD Кропивницький Юрій Фридман – ментор Board, доктор бізнес-адміністрування, сертифікований професійний бізнес-коуч PCC ICF, керуючий партнер Міжнародної школи бізнесу університету Альфреда Нобеля, власник компанії STRONG BC. Тому спілкуємось, навчаємось, розвиваємось, бо РАЗОМ – ШВИДШЕ!
Важливою подією для мене, як депутатки Кропивницької міської ради, стало прийняття Стратегії розвитку міста 2030. З цього приводу звучать різні думки, але ключова річ полягає у тому, що це вкрай важливий документ, бо серйозний донор не співпрацюватиме з нами, якщо ми не матимемо відповідної, чітко сформованої стратегії розвитку громади.
Неприємним моментом стала спроба в кінці року ліквідувати Фонд підтримки підприємництва. Досі не знаю, чия це ініціатива, бо на сайті обласної ради проєкт рішення так і не опублікували, хоча він мав там бути. Комісія з питань власності Кіровоградської обласної ради розглядала це питання, але депутати/тки не підтримали його. Сподіваюсь, на цьому крапка. Не сприймаю таку форму роботи, коли з командою показуєш відмінні результати, а в підсумку «ліквідація в звʼязку з оптимізацією витрат». Зроблю висновки…
Щодо майбутнього, то роботи у всіх сферах, якими займаюся, багато. Тож не втрачаю оптимізму і вірю в перемогу.
Щодо майбутнього, то роботи у всіх сферах, якими займаюся, багато. Тож не втрачаю оптимізму і вірю в перемогу.
Хочу перемоги і щоб діти та онуки були здорові
Наталя Кравченко, волонтерка:
«Рік був складний і важкий, але, мабуть, не важчий за десять попередніх. Пішла на пенсію, думала, що це якийсь рубіж у житті, а це просто дата. Молодшому сину виповнилося 25, тепер маю ще одного захисника. Один із синів уже служить в ЗСУ. Хочу перемоги і щоб діти та онуки були здорові».
Сподіваюсь, буде «Такі дива у нас творились»
Василь Білошапка, краєзнавець, журналіст:
«У 2004 році працював над реалізацією різних краєзнавчих прєктів. Майже підготував до друку нову редакцію видання «Олександрівщина – київські ворота Кіровоградщини». Тут буде коротка інформація про громаду, старостинські округи, багато фотографій, символіка населених пунктів.
На Кіровоградщині добре відомі праці краєзнавця Володимира Ястребова, ім’я якого носить обласна краєзнавча премія. Там багато чого цікавого, але більша частина Олександрівщини в той час входила до Чигиринського повіту Київської губернії. Довго не міг з’ясувати, чи було щось подібне про наш край. Виявляється було! В Кракові 1880 року опубліковане дослідження секретаря польського письменника Міхала Грабовського, брата відомого діяча білоруської культури Рамуальда Підберезького Андрія (Анджея) Підберезького (жив в Олександрівці) «Матеріали до демонології українського народу. З оповідань народних в Чигиринському повіті». Книжка знайшлась в цифровій бібліотеці Мюнхенського університету і написана польською мовою. Тепер продовжую перекладати окремі фрагменти з розповідями наших пращурів про русалок, перелесників, домовиків, відьом, упирів тощо в Олександрівці, Китайгороді, Красносілці, Цвітній, Стримівці, Соснівці, Ставидлах, Бандуровому, Трилісах та інших місцях. Можливо, колись вийде книжка. З доповненнями пізнішого часу. Умовна назва «Такі дива у нас творились». Працюю над проєктом у вільний час, а його не вистачає…
І ще дуже хочеться, щоб швидше закінчилась війна і наші хлопці й дівчата повернулись додому з перемогою. Ото буде свято! Сподіваємось, що вже у році прийдешньому. Тоді й робота піде продуктивніше».
Моє маленьке досягнення: пролікувала домашнього кота Боню
Яна Успаленко, пенсіонерка:
«Слава Богу, що жива! Я інвалід третьої групи загального захворювання, проживаю у селі Велика Северинка з батьками. Життя в селі непросте, влітку багато роботи на городі, біля тварин: сапка, садіння, полив, консервація, сінокоси, прибирання вдома і надворі тощо. Моє маленьке досягнення: пролікувала домашнього кота Боню від нежиті і кашлю. Зараз живе у хаті, на літо піде на двір. В нас дві кози і козлик, влітку було козине молоко. Зараз кози у запуску. Молока нема. Живемо від пенсії до пенсії. Батьки вже старенькі: по 78 років. Я через хворобу несамостійна. В місто ми їдемо на закупи з мамою. На домоволодіння отримуємо субсидію. Маємо п’ятьох онуків від старшої сестри Лесі, яка мешкає на Лелеківці, вчителька англійської мови, на пенсії по багатодітності, церковний капелан, проповідує Євангеліє хворим військовим у лікарні. Допомагаємо волонтерам продуктами для госпіталю, донатимо. Чекаємо перемоги і миру, відбудови рідної країни».
Таке могли придумати тільки люди, які ніколи не працювали на землі
Олексій Цокалов, фермер:
«Моє господарство, яке діє уже 33 роки, нині опинилося на грані закриття. Річ у тім, що я маю одного найманого працівника, який мені вкрай необхідний, бо сам я не впораюся. Досі мені вдавалося його бронювати. Нині ж вимоги до бронювання змінилися і вони переходять межі здорового глузду: бронювати можна там, де на 100 гектар землі є десять робітників і їм забезпечена заробітна плата не нижче 20 тисяч гривень. Таке могли придумати тільки люди, які ніколи не працювали на землі. Реально це недоцільно і неможливо. Це шлях до банкрутства. Для чого на ста гектар десять працівників? Звісно, багато чого залежить від рівня технічного забезпечення господарства. Але навіть маючи стару техніку, стільки робочих рук не потрібно. У мене 330 гектарів землі і мені досить одного працівника.
В Асоціації фермерів чув про те, що мобілізують не лише найманих працівників, а й керівників фермерських господарств. Але це люди, на яких часто кредити, зобов’язання перед пайовиками, право підпису. Як з цим бути? Я розумію, що триває війна, в армії люди потрібні, але ж хліб потрібен не менше, економіку не можна руйнувати. А у нас же 60 відсотків валютної виручки – від сільгоспвиробника.
Сподіваюся це питання підкоригують на найближчій зустрічі у Кабінеті міністрів, на яку я запрошений.
З важливого і приємного для душі – нещодавно зателефонував нинішній командуючий Сил спеціальних операцій Олександр Трапак, колишній командир третього полку імені Світослава Хороброго. Я багато їм допомагав. І цього разу Олександр дякував, висловив моральну підтримку.
Нині дуже важко. Ціни на сільськогосподарську продукцію ніби пілнялись, але інфляція з’їдає все. Та мусимо триматися. Оптимізму не втрачаю. Вірю в Україну і чекаю перемоги».
Чиряк на тілі України ще не вичищений, майже розкритий, але…
Світлана Ворон, директор Онуфріївського краєзнавчого музею;
«Рік був найскладнішим. Виходила з негативних станів через спілкування з друзями – молодими, старшими, однодумцями. У мене четверо дітей, троє вже вилетіли з гнізда, наймолодший одинадцятикласник. Дуже ціную спілкування з його друзями. Це неймовірно! В них теж були непрості настрої. Також молитва, соборна молитва, духовна література. В Україні є філософсько-психологічна школа. Там класні філософи! Слухала Ігоря Козловського. В музеї були цікаві спілкування, небагато, але дуже особливі. Оптимізму, радості додала виставка Зоряни Дашко. А сьогодні, ідучи додому порожньою вулицею, співала колядки і в оптимістичному настрої прийшла додому. Дуже добре на душі, коли донатю. Співаю у вокальній групі. Є оптимізм щодо майбутнього. Але чиряк на тілі України ще не вичищений, майже розкритий, але… Не знаєш, що робити – роби крок. Підносьте себе високо, а звідти знесе куди слід».
Підготувала Світлана Орел