Чи пам'ятаєте ви хто такий Іван Пулюй? А чи знаєте, що саме на початку січня тільки 121 рік тому, на адресу головного управління у справах друку МВС російської імперії (що тримало владу над всяким друкованим словом) він спрямував лист “від імені мільйонів українського народу" про дозвіл на поширення в Україні видань українськомовного перекладу Старого і Нового Заповіту, "виданого британським і заграничним біблійним товариством у Відні".
Справа у тому, що від 1863 року діяв Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження міністра внутрішніх справ російської імперії Валуєва, яким заборонявся друк книг, зокрема й церковних, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Валуєв писав: "Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета". І додавав: "Пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, приостановить".
У 1876 році цю заборону доповнено Емським указом – розпорядженням російського імператора Олександра II, спрямованим на подальше витіснення української мови в більшості сфер життя, й подальше зросійщення українського населення.
Отже, Іван Пулюй – щирий українець, один з перших дійсних членів Наукового товариства імені Шевченка (з 1899), фізик та електротехнік зі світовим ім'ям, винахідник, публіцист, педагог, громадський діяч, а ще доктор філософії і фізики (1877), один із першовідкривачів Х-променів, професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, державний радник з електротехніки Богемського королівства і Моравського маркграфства – писав наступне: “Переклади св. Письма дозволені в російській імперії на більше як на 36 мовах. Вільно там навіть монголам, туркам і татарам читати і проповідати слово Боже на своїй мові, вільно й полякам і таким славянським народам, як серби, болгари та чехи, що жиючи розсіяні по всій імперії, становлять тільки малесенський процент росийського населеня, не вілько тільки – 25-міліоновому русько-українському народови, хоч він із московським ще й одновірний!” (Привіт тим, хто ще в 2015 році роздавав по храмах УПЦ листівки про “неканонічність” української мови з "пасажами" типу: "Кому же выгоден перевод Богослужения на современный украинский язык? Только тому, кто хочет отвернуть украинский народ от Православной веры и добиться благодаря этому утраты духовной связи между поколениями, к разрыву с историческим прошлым...").
Пулюй у своєму листі зазначає, що минуло вже 23 роки з того часу (1881), як його прохання про дозвіл про поширення на Україні українського перекладу "Нового Завіта", було признане "не подлежащим удовлетворению". Йому дуже хочеться вірити, що “після двадцяти років у Росії обставини і люди змінились, та що тепер моє прошенє, не моє тільки, але й міліонів русько-українського народу, не буде даремне”.
Далі він пише: “Роблю ж се прошенє одушевляючись думкою, що Україна в ХХ століттю дождеться знесеня царського декрету з 1876 р., та мавши запоручену повну свободу свого рідного слова, котре одно тільки може підняти всенародню просвіту на Україні, а тим воскресить духові сили до культурного житя, видвигнути нарід з неволі духової і социяльної та забезпечити йому добробут, а державі трівкий спокій і потугу, забуде всі кривди і мучеництва, через два з половиною століття заподіяні йому і його пророкам...”.
Пулюй розумів, наскільки важливою є мова для існування народу, для його розвитку! Зазначу, що його лист та листи інших відомих людей в революційних умовах 1904-1905 років привели до того, що Емський указ – таємне розпорядження 1876 року імператора Олександра – хоч і не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням імператором Миколою II так званого «Маніфеста громадянських свобод».
А про Івана Пулюя слід знати й пам'ятати! Тим більше, що 2 лютого 2025 року виповниться 180 років з дня його народження у містечку Гримайлів, нині Чортківський район Тернопільської області.
Нагадаю, що після закінчення Тернопільської класичної гімназії 1865 року Пулюй був уже сформованою особистістю, патріотом, який твердо знав мету свого життя й розумів, що має робити для її досягнення. Промовистий факт: будучи ще студентом першого року навчання, він переклав українською мовою підручник з геометрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було.
У цей же час він став одним з співзасновників таємного товариства української молоді "Громада", які на той час набули значного поширення в Галичині, перейнявши естафету від «Громад», які постали в багатьох містах Наддніпрянської України.
Цього ж 1865 року Іван Пулюй вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де поєднував навчання з перекладами духовної літератури українською мовою.
У 1875-1876 роках Пулюй навчався та працював у французькому Страсбурзькому університеті – у фізичному інституті професора Августа Кундта. Його колегами стали, зокрема, Нікола Тесла та Вільгельм Рентген. У 1876 році Пулюй захистив дисертацію "Залежність внутрішнього тертя газів від температури" й здобув ступінь доктора фізики Страсбурзького університету.
У 1876 році Пулюй повернувся до Відня і до 1883 року працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті. Саме у Відні він винайшов прилад, відомий нині як "лампа Пулюя". Паралельно з цим українець створив лампу розжарювання нової конструкції, яка набагато підвищувала термін її служби, й отримав на неї патент. Запатентував він також і переносний шахтарський світильник.
У 1902 році український винахідник заснував та очолив кафедру електротехніки в Німецькій вищій технічній школі у Празі. Крім того, у 90-х роках ХІХ ст. він відіграв вирішальну роль як керівник проєктування та будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Причому якість проєктів та їхня реалізації були дуже високими – навіть із дотриманням екологічних вимог сучасного рівня (мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм "Пулюєва" електростанція). Видатний українець долучився також до запуску трамвая в Празі та розвитку телефонних мереж.
Пулюй знав до 15 мов (включно з класичними) і ніколи не втрачав зв'язку з Батьківщиною. Працюючи в європейських наукових центрах, не забував про своє українське походження й не став космополітом. Він був одним з організаторів і деякий час головою Січі Віденської, разом із професором І.Горбачевським заснував Українську академічну громаду, Комітет допомоги утікачам у Празі, Фонд Пулюя для фінансової допомоги малозабезпеченим студентам з України (проіснував до 1939).
Публікував статті в підтримку української мови та незалежності. Переклав на українську мову молитовник (Відень, 1871), разом із П.Кулішем та І.Нечуй-Левицьким – Біблію (Відень, 1880, 1912, 1918), розробляв основи концепції національної освіти, працював над словником української технічної термінології.
Перший розробник рентгенівської трубки, що була прототипом сучасних рентгенівських апаратів, автор понад 50-ти наукових та науково-популярних праць вважав, що "нема більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю".
Великий патріот помер у віці 72 років, у четвер, 31 січня 1918 р. у Празі (тоді – Королівство Богемія, Австро-Угорщина), буквально на десятий день після проголошення незалежності Української Народної Республіки.
Ярослава Різникова