Наш край часом називають столицею української хореографії, якщо це так, то один із засновників єдиного в Україні музею хореографічного мистецтва, Почесний громадянин Кропивницького, народний артист України Анатолій Кривохижа – король цієї столиці. Посеред минулого тижня він пішов від нас, не доживши менше року до ста.
Художній керівник свого часу уславленої «Ятрані», з якої вийшла ціла плеяда талановитих хореографів, потім – не менш знамениті «Зоряни», автор кількох книг про хореографічне мистецтво, він до останніх днів життя був сповнений небайдужості до стану й розвитку рідної йому хореографії.
Її сценічні витоки у нашому краї він бачив у танцювальних традиціях театру корифеїв. Обов’язковим елементом тодішніх вистав був танець. Анатолій Михайлович пам’ятав людей, що брали участь у масових сценах із танцями, і які, коли він починав свій творчий шлях у тодішньому Кіровограді, ще були живі. І якщо українську мову вистав не раз забороняв царський уряд, то мову танцю він заборонити не міг. Саме в ньому й за радянських часів найбільш вільно та розкуто почувалася українська душа. Отож, коли у наше місто на початку 30-х приїхав Микола Анкудінов, учень Ростислава Захарова, ґрунт уже був підготовлений. І він, цей ґрунт, дав і добрі паростки — досить сказати, що в ті роки у нашому місті ставились балети, зокрема “Бахчисарайський фонтан”. Саме виступ танцювальної групи Анкудінова молодий солдат Анатолій Кривохижа побачив у далекій Австрії наприкінці Другої світової, і остаточно обрав танець справою життя.
Переломним уже для керівника колективу Анатолія Кривохижі стало знайомство з Павлом Вірським, який і запросив ансамбль «Ятрань» до участі у декаді українського мистецтва в Москві. Великий митець радив перейти від сценічного ефекту до поглибленої роботи над українським народним оригіналом. Отож, довелося прискіпливо працювати з фондами інституту фольклору та етнографії, розпитувати, переглядати старі записи. Створили оркестр і вокальну групу. Так поступово «Ятрань» освоїла у танцювальних номерах весь річний обрядовий цикл українського календаря. Спочатку були вдалі номери, потім цілі програми. Таку програму з двох відділів переглянув Ігор Мойсеєв і через імпресаріо тодішнього «Держконцерту» почали готувати «Ятрань» до гастролей за кордоном.
Підготовка була серйозною і тривала практично два роки. Зате й гастролі пройшли тріумфально. США, Канада, Англія. Зали не раз стоячи аплодували «Ятрані», її українському духові, який вона зуміла принести на далекі континенти усупереч всьому. І коли – в роки глухого застою та фактично холодної війни! Хто хоч раз бачив танці «Ятрані», тому важко забути той шал народної стихії, зодягнутий у вивірену до крихти естетику танцю, що підносить душу радістю і гордістю, зворушенням і вдячністю. Дехто з українців діаспори, хто був тоді на концертах «Ятрані», вже самі стали керівниками різних більших чи менших колективів.
А тоді, пригадував Анатолій Михайлович, їхній перший концерт відбувся у Нью-Йорку в Радіосітімюзикхол, пройшов він з великим успіхом. А через якийсь час у газеті «Нью-Йорк-таймс» з’явилась рецензія Клайва Бернса: «Ми бачили ансамбль Мойсеєва з його експресією, ансамбль Вірського з його філософською розсудливістю, а в «Ятрані» є усе це, але з більшою природністю. І тому треба вважати цей колектив кращим у світі».
Анатолій Кривохижа припускає: саме це стало початком кінця «Ятрані». Кому сподобається, коли про твого конкурента таке пишуть фактично на весь світ?
А тут ще одна біда: двоє хлопців, учасників ансамблю, скупляючись у супермаркеті, випадково чи спеціально, не заплатили за ковбасу. Це помітили, їх оштрафували. І ця пляма стала ніби постійною причиною заборони подальших закордонних гастролей. Багато хто вважає, що той казус був не випадковим, а старанно спровокованим – не могло КДБ допустити такого українського тріумфу. Звідтоді «Ятрань» стала невиїздною, і це надломило художнього керівника.
Анатолій Кривохижа свого часу очолив також колектив обласної філармонії «Зоряни». Тут втілював те, що з таким розмахом розпочав у «Ятрані» – фольклорні, обрядові вокально-хореографічні сюжети, постановки зримої пісні. Не дарма пізніше «Зорян» назвали не просто ансамблем – театром пісні, музики і танцю.
Та не все складалося так просто, як хотілося б. Ще не закінченою його роботою зацікавився колега з Америки Тарас Левицький. Він запропонував співпрацю зі своїм ансамблем танцю «Волошки» за участю відомого американського балетмейстера Марка Моріса. На основі ятранської програми, яка була відновлена у колективі «Зоряни» Кіровоградської філармонії, у США була здійснена постановочна робота, на яку були витрачені великі гроші. Відбулися прим’єри підготовлених програм. Тодішнє керівництво філармонії розірвано контракт співпраці. На думку Анатолія Михайловича, це спричинилося до того, що перший в Україні театр народної музики пісні і танцю не відбувся сповна…
…Чому б нашим професійним колективам з регіонів України не будувати свої програми за таким принципом, де розкривалися б сюжети народного дійства, які б режисерським балансом складових підпорядковувались конкретній темі? Вистави за такими схемами були б змістовнішими, цілісними та професійнішими.
Усе, що збиралось роками, Кривохижа використав у своїй творчій роботі та виклав у своїх книжках. Він встиг багато у цьому житті, але за кілька років до смерті говорив про відчуття до кінця не реалізованих своїх можливостей. Він сподівався, що наступники скористаються його доробком.
Світлана Орел