Яков Андрійович Тищенко (1901-1984, смт Олександрівка). Селянин, мобілізований до армії, закінчив кавалерійські курси командного складу в Кіровограді (1921 р.) Полюбив хімію, написав підручник, котрим в армії користувались до другої світової війни – «Сучасна хемічна зброя на війні» (1934 р.) Здібний письменник і гарний художник. З 1926 по 1937 рік він входив до письменницької організації ЛОКАФ (Літературне об’єднання Червоної Армії і Флоту). Малював.
Арештували Якова Тищенка 8 жовтня 1937 року управлінням держбезпеки НКВС Київської області (шпигунство на користь Польщі), а реально за що – видно по кольору китичок на автопортреті. Засуджений 22 листопада 1937 року особливою нарадою НКВС СРСР до 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. (відбув 20 років). Реабілітований 30 січня 1957 року трибуналом Київського військового округу.
Яків Андрійович, один з тих маленьких-Великих Українців котрі перенесли нам через важкі часи Україну.
P.S. Та місцевість, де виросли є повноправною вчителькою. Така ж вчителька як і шкільні вчителі. А може навіть вище – вчителька над вчителями. Ліс, толока, річка, поле, ставки, стежини,... – то все проходить крізь нас.
Одного разу у 2016 році пан Василь Білошапка показав мені текст написаний Яковом Тищенком: «В синій безодні за кучерявими, як попіл, хмарами витикається ріжок кошлатого місяця. Дивиться як крізь щілину і купається в свіжій кришталевій воді Тясмена. Очерет і осока шелестять, шепочуть. Під гору, ген-ген, постелились стежечками білесенькі хатки, оквічені золотими садками. Далі – далеко, далеко на царині, маячать сірі крила вітряків...».
Невже не ми, а нами пишуть – ліси та гори, річки й озера, табун коней та зграя ластівок,... ???
Юрій Фоменко
На фото: автопортрет Якова Тищенка (1953 рік)