У Кіровоградській обласній раді конкурсна комісія шляхом таємного голосування визначила цьогорічних переможців обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Так, у номінації «Поезія» перемогу здобув Анатолій Каретний за збірку віршів «Степова Мадонна». У номінації «Проза» переможцем визнали Олега Бондаря за його роман «Шлях у безодню». У номінації «Літературознавство та публіцистика» лауреатом став Микола Славинський за книжку «Віч-на-віч з генієм. Тарас Шевченко: для школярів та студентів».
Василь Бондар, член конкурсної комісії:
«Минулого року найвищу в країні нагороду з літератури отримала поетеса наймолодшого покоління – за свою другу в житті книгу: і назву того поетичного метелика було складно запам’ятати, бо англійською, і майже не поміченою вона була у ЗМІ до відзначення, а що вже купити та познайомитись… Ось тепер набираєш прізвище лауреатки в Google і тобі вистрибують пластилінові вірші, аби ти подумки запитав самого себе: і оце література вищої проби? Рідний дід лауреатки, відомий український романіст, автор резонансних романів «Аристократ із Вапнярки», «Претенденти на папаху», «Дари пігмеїв» та інших, став, як кажуть, притчею во язицех у літературному середовищі, бо найбільше разів його романи висувались на Шевченківську премію, але він її не здобув. А внучка – з першого разу за дуже суперечливих обставин.
Мимоволі про це згадалось днями, коли лічильна комісія журі оголосила результати голосування в номінації «проза» обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. За тиждень до засідання журі в бібліотеці імені Є.Маланюка відбулося обговорення творів, висунутих на здобуття премії, й ініціатори висунення роману Олега Бондаря «Шлях у безодню» буквально виправдовувались перед учасниками дискусії, які каменя на камені не залишили від книги: і спотворена дійсність сучасного села, і пияцтво як норма та приклад для підростаючого покоління, а що вже граматичні, лексичні й стилістичні огріхи, то на кожній сторінці твору грамотний читач на них натрапляє, наче рухається по мінному полю…
Та ж судді хто?
На засідання конкурсної комісії із 14 членів за списком прибули 10 осіб, яких вистачало за положенням конкурсу для голосування. Але головуюча, директор департаменту культури та туризму ОВА Уляна Соколенко, запропонувала додати до списку присутніх заяви двох депутатів облради, які з поважних причин не могли взяти участь у засіданні. Хіба була в цьому потреба? Ось ці дві заяви фактично й продублювали столичний прецедент.
А суть прецеденту в тому, що влада безцеремонно втручається в оцінку творів літератури. Найвищі бали вона ставить не за якість, а в даному випадку – за участь у військовій обороні держави. Та хіба це порівнювані речі? Хіба це відповідний знак уваги, вдячності за мужність і жертовність? Нагородіть воїна за його доблесть і відвагу орденом-медаллю, надайте йому двомісячну відпустку для відпочинку чи поліпшіть житлові умови його родині, але при чому тут відзнака у творчості, якої він не заслуговує?! Ви ж дискредитуєте цим самі поняття художності, досконалості, краси, коли видаєте сміттячко за золото…
Це вже не вперше в нас ім’ям великого митця, який передбачив прийдешнє українців та неминучість бичування тяжкої хвороби малоросійства, відзначається сумнівна словотворчість. І нема на те ради-поради, доки в процесі банкує крісло, а не мудра голова та серце».