17 квітня виповнюється 165 років від дня народження Марії Садовської, «українського соловейка» – так її називали у часи, коли створювався український професійний театр. В історію театру Марія Карпівна увійшлаяк одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних оперетах і операх. За 12 років, відданих сцені, зіграла майже усі провідні ролі тодішнього репертуару.
Марія Карпівна Тобілевич (на сцені – Садовська, за першим чоловіком – Барілотті, за другим – Петрова-Мова) народилася у 1855 році в с. Кам’яно-Костуватому, нині Братського району Миколаївської обл. Була четвертою з шістьох дітей славнозвісної сім’ї Тобілевичів. Початкову освіту здобула в Єлисаветградській жіночій школі Титаренка, з 11 років навчалася у жіночій гімназії Хрущової. Успішне закінчення повного курсу гімназії надало їй право вчителювати.
В Єлисаветграді, куди переїхала вся родина Тобілевичів, Марія була незмінною учасницею музичних і театральних вечорів, що відбувалися в родинному будинку на вулиці Знаменській, 13 (нині Тобілевича, 16, де розташований літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого).
Працюючи безкоштовно в народній школі для бідних, Марія Карпівна стала душею учнівського драматичного гуртка, брала участь у виготовленні декорацій і костюмів.
У лютому 1875, на роковини смерті Тараса Шевченка, в Єлисаветграді було поставлено п’єсу «Назар Стодоля». Тоді вперше на сцені єлисаветградського громадського зібрання прозвучали «Вечорниці» композитора Петра Ніщинського і славнозвісна пісня «Закувала та сива зозуля». Коли Ніщинський приїздив до Єлисавету, неодмінно бував на Знаменській. Збереглися спогади брата Марії – Панаса Саксаганського, відомого актора і театрального діяча: «Як живий він і зараз перед очима: сивий, з цапиною борідкою і виразними сірими очима. Сидить біля сестри за фортепіаном. “Світи, місяцю, і ви, ясні зірниці, нема милого – не милі й вечерниці” – лунає-переливається голосочок українського соловейка. Лице Петра Івановича туманіє, хмуриться ясне чоло і одна по одній покотилися із очей по щоках сльози. А голос ллється, як струмок цілющої водиці, з такими характерними форшлагами, яких не можна передати... Такої співачки українських пісень я більше не чув ніколи».
На відомому груповому фото перших виконавців «Вечорниць» можна впізнати Марію Тобілевич. Поряд з нею – Йосип Шевченко, небіж Кобзаря, випускник Єлисаветградського юнкерського кавалерійського училища. Він часто бував у будинку Тобілевичів, долучався до аматорських вистав. За словами Софії Тобілевич, другої дружин Івана Карпенка-Карого, молодих людей пов’язували ніжні почуття. Нібито Йосип посватався, але родина дівчини вважала: спочатку він має влаштуватися в житті.
Мемуари Софії Тобілевич породили легенду, що Йосип Шевченко невдовзі застудився й помер, а дівчина з горя, проти волі батьків, вступила до оперети. Сталося це у 1876 році. Насправді ж Йосип Шевченко пішов з життя значно пізніше, брав участь у російсько-турецькій війні (1877-1878), був поранений. У різних джерелах різниться і дата смерті – від 1890 до 1901 року. З листів його батька відомо: у 1889 році Йосип Варфоломійович був ще живий. Отже, не смерть коханого змусила Марію залишити рідний дім. Безперечно одне: важливі рішення віднині вона приймала сама.
Як зазначав знавець історії театру корифеїв Микола Смоленчук, «Перший період сценічного житя Садовської ще зовсім не вивчений». І це не зважаючи на довгі роки спілкування письменника з Андрієм Юровичем Тобілевичем, онуком Карпенка-Карого, «знавцем творчих і сімейних таємниць знаменитого роду».
У театральній трупі Марія Тобілевич знайомиться з молодим італійцем – музикантом і співаком Миколою Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті. Знайомство закінчилося шлюбом, на жаль, невдалим.
У №№ 1-2 журналу «Український театр» за 1996 рік опубліковані мемуари доньки Марії Тобілевич і Миколи Барілотті – Олени Петляш. Оригінали документів зберігаються в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. Спогади висвітлюють невідомі факти життя і творчості співачки та актриси, долі її дітей, яких у шлюбі з Барілотті народилося п’ятеро. Вижили лише дві дівчинки – Олена і її старша сестра Женя.
Різні погляди на життя розпарували подружжя. Хоч і був Барілотті людиною легковажною, але в становленні співацької кар’єри Марії відіграв позитивну роль, бо фахово займався з нею вокалом.
Після розриву сімейних стосунків Марія Карпівна з донькою Женею знову опинилася в будинку на Знаменській. Повернення на сцену відбулося в 1883 році, у складі трупи Марка Кропивницького. Відтоді й починається самовіддане служіння артистки українській театральній культурі.
У трупі Марка Лукича Марія спочатку виступає під прізвищем Барілотті. Пізніше, працюючи в трупах Михайла Старицького, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського, обирає псевдонім Садовська (дівоче прізвище її матері) і з ним входить в історію українського театру.
Якою ж була Садовська-актриса? Згадує Софія Тобілевич: «Від своєї матері вона дістала у спадщину дуже красиву зовнішність. Трохи вища середнього росту, гнучка, статурна, вона справляла враження ще зовсім юної дівчини. Те, що вона в минулому закінчила гімназію, виділяло її серед інших актрис нашої трупи. Освіта позначилася і в її праці над ролями, і в поводженні з людьми… Драматичний талант у Маші був винятковий, а до того ж він ще пов’язувався у неї з надзвичайної краси мелодійним голосом… Найменшого напруження не почувалося в її голосі, які б не були високі ноти, що їх доводилося брати. Здавалося, тому голосу не було ні кінця, ні краю. Тому легко зрозуміти, чому Марія Карпівна мала великий успіх у публіки».
Під час тріумфальних петербурзьких гастролей трупи (1886), роль Наталки Полтавки у двадцяти двох постановках Заньковецька зіграла лише раз, в решті грала Садовська.
Панас Саксаганський характеризував свою сестру як надзвичайно серйозну людину, самостійну в поглядах, далеку від пліток: «Вона тримала себе оддаль від усіх».
У 1883 році подружжя Барілотті спробувало примиритися. Чоловік хотів, аби Марія повернулася до оперети, вона ж умовляла його пристати до драматичної трупи, де грала сама. Родинне возз’єднання було нетривалим, але на світ з’явилася ще одна донечка – Олена. Дивує офіційна дата її народження – 1890 рік. Якщо зважити на те, що Марія Садовська-Барілотті померла у 1891 році, а до цього вдруге вийшла заміж за співака Дениса Мову (Петрова) і народила від нього двох дітей, стає зрозумілим, що рік народження дівчини змінено. Мистецтвознавець Марина Долгіх припускає, що донька Садовської вчинила так для зменшення віку. Подібне практикувалося в артистичному середовищі.
Талант Марії Садовської розквітав. Найбільш вражаючими були ролі Наталки («Наталка Полтавка»), Харитини («Наймичка»), Катрі («Не так сталося, як жадалося»), Мар’яни («Розумний і дурень»), Оксани («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), Пракседи («Гуцули»). Театральний горизонт здавався безхмарним. На відміну від другого шлюбу актриси. Денис Мова байдуже ставився до дітей, любив карти, більярд і вино...
…Марії Садовській тридцять шість років. Гастролі в Одесі. Йде вистава «Безталанна». Садовська виконує роль Софії. Почувається погано, але виставу відміняти не хоче, грає з піднесенням. В останній сцені після фінальних слів вибігає за лаштунки і непритомніє. За кілька днів Марії Карпівна полишила цей світ.
Поховали Марію Садовську-Барілотті на Биковому кладовищі в Єлисаветграді, поруч із матір’ю.
Згодом з ініціативи внука І.К. Карпенка-Карого Андрія Юровича Тобілевича відбулося її перепоховання на Корлюгівському кладовищі поблизу Хутора Надія.
У численних публікаціях дата перепоховання різниться – від 1924 року до початку 1960-х. Найбільш вірогідним здається 1926 рік, зазначений Миколою Смоленчуком. Дослідник приятелював з карпенковим онуком чверть століття, занотовував його спогади. Ось що знаходимо в записах: «Прах Євдокії Зінов’ївни [матері] перевіз з Биковського цвинтаря до Карлюжинців Андрій Юрійович. Єлисаветградський театрал Фавст Нікітін написав йому в «Надеждівку», як раніш називався хутір, що мають зносити кладовище. Тобілевичі радились, поїхали в Київ до Панаса Карповича, але той не хотів чіпати прах матері. Його не послухали і добре зробили. Перевезли обох – Євдокію Зінов’ївну і Марію Карпівну Садовську. Забрали й пам’ятники. Андрій Юрійович наймав підводи, людей. Металеві труни ніч перестояли на хуторі, а наступного дня їх перепоховали поблизу могил Карпенка-Карого та його батька на карлюжанському цвинтарі. Фашисти вивезли пам’ятник Євдокії Зінов’ївни – білого мармуру, з янголом та написом. Хотіли забрати і пам’ятник Марії Садовської, та щось їм завадило».
Дату, наведену М. Смоленчуком, підтверджує той факт, що Фауст Нікітін, автор листа А.Ю. Тобілевичу, повернувся до нашого міста у 1920 році, а в 1931 був репресований. Подальше його життя було пов’язане з зовсім іншими місцями. Отже, перепоховання сталося між 1920 і 1931 рр., не пізніше. Панас Саксаганський помер у 1940 році, тож радитись з ним у Києві від 1940-х до 1960-х рр. також було неможливо.
За заповітом батька, Карпа Адамовича Тобілевича, будинок на вулиці Знаменській в Єлисаветграді успадкувала Марія. Після її раптової смерті матеріальне становище родини різко погіршилося. Другий чоловік актриси вирішив пустити у будинок квартирантів. Зі спогадів дочки Марії Садовської-Барілотті Олени Петляш: «Памятаю, як після великого, добре обладнаного дому сім’я повинна була залишити його і здати якимось чужим людям, а самим перейти у маленький флігель, що стояв у глибині двору. Треба було попродавати зайві речі, які все одно не вмістилися у двох маленьких кімнатках та кухні». Продали навіть родинне піаніно та театральні костюми Марії Садовської.
Алкогольна залежність зруйнувала акторську кар’єру Дениса Мови і врешті-решт його звільнили з театральної трупи. Дітей померлої Марії доглядала родичка, трохи допомагали дядьки, дідусь Карпо Адамович привозив з Хутора Надії провіант.
У майбутньому діти Марії Садовської-Барілотті також поєднали життя з театром: старша Женя починала свій шлях як акторка (на жаль, їй судилося недовге і трагічне життя), Олена стала оперною співачкою, Ольга була хористкою, але залишила сцену після заміжжя, Сергій присвятив себе оперному співу. Навіть сценічний псевдонім «Знаменський» обрав за назвою вулиці, де пройшло його дитинство.
Стіни єлисаветградської оселі Тобілевичів пам’ятають як щасливі, так і сумні моменти життя українського соловейка.
У фондах музею зберігається оригінальне фото молодої Марії Тобілевич, зроблене на початку 1880-х років у Харкові, ймовірно, у період її поверненя на сцену. Світлину з особистого архіву письменника-краєзнавця Миколи Смоленчука подарувала його вдова Нінель Михайлівна Смоленчук.
Ескіз картини художника Олександра Логвинюка «Брати Тобілевичі» (1989) відтворює образи Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, які захоплено слухають спів сестри Марії.
... І кожного разу, коли дівочі голоси заводять у музеї прекрасну пісню, ми згадуємо українського соловейка, який щебетав у цьому домі багато років тому.
Лариса Хосяінова,
Наталія Мельниченко,
літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого
На фото:
1-3. Марія Карпівна Тобілевич. 1883. Харків
1. – оригінальний вигляд (згасле зображення)
2,3. – покращені зображення
4. Марія Садовська-Барілотті в ролі Наталки Полтавки
5. Марія Садовська-Барілотті та Денис Мова у виставі «Наталка Полтавка»
6. Марія Садовська-Барілотті з дітьми
7. Марія Садовська-Барілотті та Денис Мова
8. Марія Садовська-Барілотті. Листовна картка ХІХ ст.
9. Олена Петляш – донька Марії Садовської-Барілотті
10. Ескіз картини Олександра Логвинюка «Брати Тобілевичі» (1989)