На початку квітня виповнюється 115 років Юрію Нікітіну. Це ім’я швидше відоме за прізвищем його батька Василя Нікітіна, першого голови тодішньої Єлисветградської «Просвіти».
Про Юрія ж відомо небагато. У ранній юності він товаришував з Арсенієм Тарковським, який у своїх спогадах пише, що Юрій мріяв бути акторорм і став ним. У ті роки вони разом відвідували вистави у нашому театрі, поетичні вечори. Справді, по закінченню приватної гімназії М. Крижановського, Юрій навчався у музично-драматичному інституті, який закінчив у 1928 році. Через рік ДПУ заведе справу на його батька Василя Нікітіна і відправить того на заслання у Кахзахстан. А ще через рік – у 1930-му, буде заарештований його старший брат Фауст і засуджений до семи років концтаборів нібито за участь у контрреволюційній повстанській організації.
Ось за таких обставин Юрій розпочинав свою театральну кар’єру. А вона якраз заповідалась бути успішною. Відразу по закінченню інституту його запросили до славетного театру «Березіль», яким керував не менш славетний Лесь Курбас. Він став фактично вчителем і наставником для молодого Нікітіна. Паралельно працював також у Харківській філармонії та радіокомітеті. Але …не склалися сімейні обставини і Юрій Нікітін переїздить до Києва.
Тут він працював із не менш славетним режисером Олександром Довженком у його творчій лабораторії. А невдовзі і сам став викладати сценічну мову у Київському театральному інституті.
Юрій дуже любив сцену і був органічним на ній. Актриса Юлія Фоміна, яка разом з Нікітіним працювала у «Березолі», у своїх спогадах так пише про нього так: «Юрій був чарівним. М’який, розумний, інтелігентний і красивий. Він захоплювався художнім словом, виступав на естраді, готував як читець цілі тематичні вечори».
Та член українофільської родини, яка давно була на прицілі у ДПУ, в умовах тодішньої тоталітарної країни, очевидно, не міг вільно жити і творити. На початку 1938-го його арештували і звинуватили у шпигунстві та зв’язках із німецьким консульством. Цілий рік тривали допити й дізнання. І хоча Юрій був тонкою, артистичною натурою, а методи ДПУ, як відомо, нелюдськими, він винним себе не визнав.
Тому й отримав порівняно невеликий строк: особлива нарада НКВС СРСР відправила його до концтаборів на п’ять років. Але Юрій уже був хворим на сухоти і недокрів’я, отож, строку свого добути не зміг: помер у Північно-Східному таборі, що у Магаданській області.
Краєзнавець Володимир Босько у своєму «Історичному календарі» називає рік смерті –1939. У книзі ж Марини Тарковської «Осколки дзеркала» про Юрія Нікітіна згадано так: «…Сіроокий красень, талановитий читець-декламатор Юрій Васильович Нікітін протримався у таборі два з половиною роки. Він загинув у бухті Нагаєва у 1940-му у віці 35 років. З 38-го року поселилась у татовому серці (мова про поета Арсена Тарковського – С.О.) глибока скорбота за Юрочкою».
За даними справи ДПУ Василя Нікітіна, він пережив свого сина на два роки – помер у 1942-му, не повернувшись із Казахстану.
Світлана Орел