– Доброго дня, Олено Євгенівно! Я ваш пацієнт Юрій Петрович, – пролунало зі смартфона.
– Доброго дня, Юрію Петровичу! – я зосередилася, щоб вислухати скарги пацієнта на здоров’я та надати лікарські поради. Зараз так: лікуємо по телефону, ігноруючи класичні канони медицини. Якби кілька місяців тому хтось сказав, що так буде, навіть заперечувати не стала б, настільки це здавалося безглуздим. А зараз – нічого, лікуємо. І, до речі, досить часто – успішно. Життя навчило пристосовуватися до нових реалій.
Який саме це Юрій Петрович я зрозуміла не відразу, але він пояснив і я згадала: десь два місяці тому, після укладення декларації, відвідала їх з дружиною вдома. Вони пенсіонери поважного віку, мають за плечима чималий трудовий стаж та певний вантаж захворювань. Незважаючи на вік, на мене вони справили враження людей сильних, вольових, молодих душею та розумом. Тоді я надала їм рекомендації стосовно режиму та прийому медикаментів і запропонувала обстеження. Приписів вони пообіцяли дотримуватися, а от з обстеженням вирішили не поспішати, адже на їхню тверду думку, воно мало що могло змінити у способі життя та стані здоров’я. Домовилися повернутися до цієї розмови, коли потеплішає.
«Напевно», – подумала я, – настав той час».
– Олено Євгенівно, – пролунав голос Юрія Петровича, – я вирішив зателефонувати вам тому, що ми з дружиною дуже турбуємося, адже ви на передовій. Як ваші справи? Чи здорові?
До такого питання я була не готова і, навіть розгубилася, адже мої діалоги з пацієнтами протягом багатьох років тривали з точністю до навпаки. Але, швидко опанувавши себе, розповіла, що кількість хворих збільшилася, але важких випадків небагато, хоча є і такі, що я і мої колеги готові працювати у такому режимі, що ми отримала результат ПЛР. COVID – негативний. Сказала, що дуже сподіваюся на те, що нас мине те напруження, від якого потерпають мешканці європейських країн, що я і мої колеги все роблять для того, щоб життя повернулося до звичайного ритму.
– А я вам доповім, що ми з дружиною суворо дотримуємося самоізоляції. Гуляємо тільки на веранді. Почуваємося добре. Усім необхідним нас забезпечує донька. Ліки приймаємо за призначеною схемою.
– Дякую, вам, Юрію Петровичу, і передайте мою подяку дружині.
І будьте мені здорові, – додала перш ніж закінчити розмову. Він пообіцяв обов’язково переказати. А я подумала, що незважаючи на весь трагізм епідемії, люди тягнуться душею один до одного. Це дає сили, дає наснагу і бажання кожного ранку іти по безлюдному місту до своїх пацієнтів, до тих, кому потрібна твоя допомога.
Олена Баранова