Коли наспів розпад Союзу, усі його щедроти залишились. Правовий нігілізм, горбачовська вседозволеність, переділ власності, економічна й політична кризи – все змішалося до купи. Але прагнення «красівого» життя в непманському стилі зацвіло махровим цвітом. Індикатором і стали культурно-розважальні центри в ніби новій упаковці.
Сквер наш також не залишився поза процесом, – там виріс комплекс новітніх, щедро окроплених зеленим змієм, відпочинкових закладів «Золотиє купола», де навіть назва була огорнута «романтикою» пісеньок Михайла Круга. І як традиційний флер, тут стояв запах тошнотиків – пиріжків з м’ясом, смажених на перепаленій олії. Удень ще так-сяк, однак увечері та вночі на всі лади виспівувався шлягер олександрійського пісняра Шльоми Секунди. Мелодія була одна, але слова різні. В одній забігайлівці чулося «В кейптаунском порту с пробоіной в борту «Лізетта» поправляла текелаж…», де йшлося про дешевих жінок і таке ж вино. Поряд: «В неапольском порту стоялі на шварту четирнадцать французскіх кораблєй…». Моряки з них знайшли втіху в бійці з шайкою англійських мореманів, аби ті не рвали по швах спідниць на дівках. Третій музон повідав, як бабуся – божа кульбабка – «нєспєша дорожку пєрєшла» і до неї причепилися міліціонери. Тоді старенька дістала з редикюля автомат ППШ і вмить розібралася з ненависними мусорами. Погомоніти б ще про Шльому Секунду, але то вже інша історія. Словом, весело було у сквері!
Й нічого дивного, бо орендатори землиці над льодовнями Барського походили з того ж середовища романтиків з великої дороги.
Якийсь час трималась хоч така зовнішня банально-вульгарна естетика. Але, де бал править грубий чистоган, там годі шукати кращі зразки будь-чого. Річ у тім, що роботу за копійки не кожен захоче виконувати. А тому адміністрація вдалася до послуг таких, що за Мамону і батьків рідних ладні продати, а не якусь там культуру. Якось, наприклад, глухої зимової ночі з «Куполів» вивалила напомпована по вуха компанія. І треба ж, щоб в ту ж мить повз сквер бігла з іншого подібного закладу гола й боса дівка. Наш гурт з диким ревом кинувся навздогін. Але «спринтерка» відірвалася і зникла в напрямку Преображенського храму. Певно встояла перед останньою чарчиною «на коня». Та й «спортивна форма» була куди зручніша. Міліція теж її не догнала, однак в пресрелізі пригоду описала. Пару днів місто гуло, як вулик. Але то вже інша історія.
Щоправда, у сквері кілька разів влаштовували виставки своїх робіт майстри народних промислів, але швидко зів’яли. Продавали картини самодіяльні художники. І тільки квітникарі довго тримали бізнесову планку та мандрівні дитячі атракціони заманювали у свої тенета найменшеньких екстремалів. Кожен квадратний метр, кожен бордюр і лавка працювали на швидку наживу. Скупники антикваріату на лотках продавали дешевий утиль, полювали за цінним товаром. Букіністи вивалювали гори макулатури. Була і в мене пригода із скверним антикваром, але то вже інша історія.
Улітку половина території накривалася наметами зі столиками під ними і море пива котило свої хвилі між спралих берегів. Сприяли походу пива в інші світи раки і креветки. Згодом їх замінили крабові палички, які від крабів мали лише назву. Замість сушеної, в’яленої, копченої риби пішли арахісові горішки, але і вони впали під натиском дрібно нарізаних присолених сухариків. Пивна церемонія зазнала концептуально незворотних змін. Я, було, заїкнувся там на цю тему, але то вже інша історія.
Харчовий сектор теж пережив ряд метаморфоз. З’явився перехідний продукт. Наприклад, котлета в тісті – не такий вже й далекий пращур широко відомого тапер гамбургера. Витримані добу в маринаді шашлики з баранини, приготовані на шампурах, на мангалах, на вугіллі фруктових дерев, знайшли бідних родичів у вигляді п’яти-шести шматочків свинини, засмажених на звичайній пательні та нанизаних на соснову скалку. Такі ж «чебуреки», «лаваші», «шаурма» та інші шедеври. Можна було б ще пофілософствувати про кавказьку і «кавказьку» кухні, але то вже інша історія.
Певно з цим морем пійла і горами жратухи зіткнуться і новоявлені годувальники з «МакДональдза», що недавно разом із сквером освоїв підвали Барського. Бо ще місту пам’ятні ресторани «Центральний», «Колос», «Весна» на вулиці Леніна. А був ще ресторан «Україна», «Відпочинок» на площі Кірова, «Кіровоград» в УТО, «Літній» у сквері Ленінського комсомолу, «Дорожній» біля старого автовокзалу, був «Київ», «Добруджа», ресторан в Аеропорту і т.д. і т.п. Та, ті ж «Золотиє купола», зрештою! В усіх названих «харчоблоків» однакова доля. Були і нема. Невже народ їсти перестав? Перейшов на підножний корм?
Цікаво, що часто та сама людина ганьбить і славить певну епоху, елемент епохи, подію, особу одночасно. Ну, як той самий «тошнотик». А це вже її внутрішній конфлікт. Але то вже каодинально інша історія.