Перше знайомство з Федоровим у мене було заочним. Зараз уже важко пригадати, який то саме журнал надрукував кольорову репродукцію його картини «Л.М. Толстой у Заньковецької», схоже «Україна». Так само важко сказати, чому саме ця репродукція з-поміж інших кольорових вкладинок популярних видань вкарбувалася в пам’ять. Але що прізвище Федоров запам’яталося саме тоді – факт.
Значно пізніше дізнався, що автор картини – наш земляк, живе і працює у Кіровограді. Що закінчив він художнє училище в Одесі, воював під час Другої світової. Що він один із художників, котрі вели своєрідну мальовану хроніку будівництва Кременчуцької ГЕС… Та й саму картину побачив. Вона довго висіла в одному з кабінетів науково-методичного Центру народної творчості.
Впродовж багатьох років ми з Володимиром Олександровичем були знайомі, часто зустрічалися. Буваючи у його майстерні, спостерігав за роботою художника – нервовою, виснажливою. Дуже вимогливий до себе, Федоров рідко був задоволений зробленим, по кілька разів повертався до картини, переписував окремі місця, а то й взагалі міняв задум. Ота невдоволеність не дозволила йому закінчити дві картини, про які однак хочеться згадати.
Якось він попросив зайти до нього, щоб подивитися ескізи майбутньої роботи. То мала бути картина про переліт літака АНТ-25 під орудою Чкалова через Північний полюс у США. На ескізах відтворювалася зустріч радянських пілотів у Ванкувері. Володимир Олександрович не хотів просто проілюструвати подію, він прагнув передати неоднозначне ставлення американців до посланців країни, де панувала інша ідеологія. Загалом же твір мав бути пройнятий думкою, що люди на планеті Земля повинні жити в мирі.
Друга, теж незавершена робота, певною мірою мала перегукуватися з «Перельотом». Перші повоєнні дні. Берлін. Радянські воїни роздають хліб цивільним німцям. Через такий сюжет прагнув художник показати визвольну місію Червоної армії. Не виходило. Можливо, не забув, що ці воїни не тільки роздавали переможеним хліб…
Над обома картинами Федоров працював довго, болісно. По кілька разів міняв композицію, характеристику персонажів. Не задовольнився жодним варіантом. Не виключено, що його не влаштовувала прямолінійність офіційного, відверто ідеологічного тлумачення. Хоч деякі інші ідеологічно спрямовані картини він писав без будь-якого сумніву, зокрема на ленінську тематику. Але то був Ленін, у відповідності офіційного образу якого він ніколи не сумнівався.
Чи можемо ми за невдачу докорити художнику? Як на мене, то ота невдоволеність, отой постійний творчий неспокій говорять тільки на його користь. Шкода, звичайно, що щось із задуманого не знайшло втілення. Але це закономірно для кожного митця. Про Федорова говорить те, що ним зроблене.
У Володимира Федорова було кілька головних тем у творчості. На перше місце поставимо тему Ленінську, бо образу вождя революції він присвятив ряд творів, щоразу повертаючись до нього. Постійні відвідувачі кіровоградських вернісажів повинні пам’ятати картини Федорова «Погляд у майбутнє», «Зорі назустріч», «Честь вождю».
Кілька робіт Володимир Олександрович присвятив корифеям української дожовтневої сцени. Це і вже згадувана «Л.М. Толстой у Заньковецької», і «Корифеї українського театру», і «Похорон Карпенка-Карого», яку можна побачити в постійній експозиції музею на хуторі Надії.
Ще одна тема творчості художника – романтика буднів. «Зварювальники», «У політ», малюнки, ескізи, здійснені під час будівництва Кременчуцької ГЕС, Морозівського вуглерозрізу, Липнязького цукрозаводу, в дні творчих відряджень у колективи великих промислових підприємств свідчать про живий інтерес художника до людей праці, до тих, про кого говорять, що на них земля тримається.
Пригадується виставка його малюнків у кіровоградському художньому салоні. Була вона порівняно невелика. Але дала змогу не тільки познайомитися з колом інтересів автора робіт, а й пізнати творчу манеру у малих формах. Ми побачили малюнки олівцем, акварелі різних періодів – від воєнної пори до останнього часу, бачили його однополчан, дорогих і близьких людей, ескізи до картин, ілюстрації до творів Т.Г. Шевченка, малюнки, виконані на будовах, околиці Кіровограда, у театрі – портрети акторів музично-драматичного театру в ролях.
Володимир Федоров – знакова постать у художній біографії нашого міста. Це ми почали більше усвідомлювати з роками, відходячи від вражень про виставки радянської доби з їх заідеологізованістю, а тому й з превалюванням робіт відповідної тематики, а потім – від першого відчуття свободи, коли виставкові зали почали заповнювати твори різнопланового модерну, посунувши з чільного місця «соціалістичний реалізм». Федоров – реаліст, і реалізм його добротний, матеріальний. Підсумовуючи сказане про нього, можна констатувати, що у його полотнах зафіксовано історію Кіровоградщини – від корифеїв українського театру до будівників Кременчуцької ГЕС.
Тематика історичних полотен Федорова виходить як за географічні рамки малої батьківщини, так і за часові. Ряд своїх робіт він присвятив добі козаччини й визвольної війни українського народу середини ХУІІ століття, Шевченку, його оточенню. І, звичайно ж, як фронтовик, учасник боїв, він не міг не віддати належного воєнній темі у своєму живописі. Портрети Федорова, пейзажі, натюрморти, тематичні полотна написані високопрофесійно, талановито, вони можуть стати окрасою будь-якої експозиції, а зібрані разом свідчать про плодовитість, авторську чесність художника. Ми бачимо Федорова загалом, як цілісну постать, разом з тим виокремлюючи його інтелект, глибокий психологізм, тонкий ліризм, здатність захоплюватися баченим і відчутим.
Близько дев’ятисот робіт майстра зібрано в обласному художньому музеї, значну частину з них сюди передала вдова художника Надія Георгіївна.
Із книги «Десята муза Кіровоградщини» Броніслава Куманського
На початку лютого відзначається 105-річчя художника.