Днями Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО) визнала українську кобзарсько-лірницьку традицію культурним надбанням людства. Рішення ухвалили на 19 сесії Міжурядового комітету організації з питань нематеріальної культурної спадщини в Асунсьйоні, столиці Парагваю.
А 18 грудня 1920 року уряд УСРР затвердив постанову "Про облік музичних інструментів". Цим актом у кобзарів, лірників та бандуристів конфісковували їхні музичні інструменти. Їх передавали до радянських закладів освіти.
«З кобзарями у СРСР боролися на державному рівні. Газети закликали "зупинити закобзарення України", "вибивати колом закобзарену психiку народу", – пише блоегр Юрій Фоменко. – Газети радянського часу глумилися над кобзою, нав'язуючи українському народові звичну для росіян гармошку. Усі незареєстровані інструменти конфісковували, а власники повинні були постати перед судом. Українців, які надавали перевагу бандурі, лірі та кобзі, називали націоналастіми та ворогами пролетаріату».
"Скільки мелодій увібрала в себе чужа гармошка – захрипла істеричка, де ноти тьмаві, а пісні метушливі й неповажні, де знижується мистецька глибина мелодії, гармошка-демагог, багатоголоса перекупка! Ось співає скрипка чи розмовляє кобза: одна, ледве помітна нота простягається в повітрі, і її коливання таке ж, як і коливання повітря. Струна дає чистий – до божевілля – звук.
Коливаються віки, вузьке коло часу поширюється на все життя всього народу. Рівна, прозора, проста до геніальності нота з'єднує віки. "
(1930 р., «Чотири шаблі». Юрій Яновський)