Пішов у вічність Коломоєць Дмитро Іванович, справжній подвижник на ниві культури, насамперед – музики і народної пісні. Великий і щирий патріот, безмежно закоханий в народну пісню і народний обряд, Дмитро Іванович служив їм все життя, не покладаючи рук. Він виховав десятки і десятки музикантів і співаків, котрі переросли свого вчителя, зберіг десятки народних пісень, популяризував народний звичай і обряд.
Тонко розуміючи народну манеру співу і народний мелос, він їх через учнів запроваджував у життя. Маючи на все свою чітку точку зору і чітку власну позицію, не завжди знаходив спільну мову з тими, хто опікувався галуззю культури, тому, водночас, – і оцінений, і недооцінений. На моє переконання, він мусив би мати і звання, і відзнаки вищі від тих, котрих його удостоїли. Проте принципові люди були і залишаються мало вигідними.
Попри те, що не всі сприймали його манеру і його методи, у ньому мали би всі побачити, насамперед, людину, палко залюблену у народний звичай і пісню, в Україну взагалі. А тут він був справжнім, а не показовим, плакатним патріотом і шанувальником народного. Фальшивих патріотів і поціновувачів народної пісні нині хоч греблю гати! Він був справжнім. І тільки за це йому мали би пробачатись не зовсім такі (на чиюсь думку) методи роботи.
Мав честь творчо перетинатися і змагатися з ним і його колективами. Щиро вважаю його одним зі своїх вчителів. В останні роки спілкувався з ним безпосередньо телефоном і мав незабутню зустріч у Кропивницькому. Високо цінував і ціную його людяність, доступність, скромність, готовність і своїм поділитись, і у когось запозичити. Далеко не кожен з майстрів так себе веде.
Через усе життя він проніс свою велику першу любов, трагічно втративши її зовсім молодим. Сподіваюся, сини його, яким я глибоко співчуваю, цей рядок про любов мені пробачать і зрозуміють. Життя не одновимірне…
Вважаю, що людям, які зустрілися з Дмитром Івановичем у своєму житті, дуже пощастило. Не всім випадає мати справу з Майстром і Людиною водночас. В його особі Україна, свого часу, багато знайшла, а тепер так само багато і непоправно втратила. Людей такого ступеня закоханості в народне – по пальцях. А тепер ще й безповоротно меншає.
Світлий сум огортає душу, коли думаєш про відхід таких людей. Щира вдячність за зроблене ними переповнює єство. Прикладом для інших постає таке життя Патріота і Музиканта. Слід, залишений ним, буде помітним ще довгі десятиліття.
Поклонімося Світлій Пам’яті Його.
Дмитру Івановичу Коломойцю
Відспівав… Відіграв – і пішов
у світи нерозгадані вишні…
Він в житті так не дбав ні про що,
як про пісню, й життя нею вишив.
І любов, і надію у ній
виливав і серця тим тривожив.
Відійшов… Та лишились пісні,
їм лунати, розлогим і гожим!
Рідну землю вона береже,
світлим сумом нам очі лоскоче…
Відіграв… Відспівав… Та невже?!
Але ж он його лагідні очі!
Дивлять в душу. І ліра в руках,
й недоспівана пісня-прощальниця…
Їй з ім’ям його жити в роках!
… Відіграв… Відлюбив… Відпечалився…
Володимир Яремчук
P.S. Дмитро Іванович Коломоєць народився 30 липня 1937 року в селі Червона Кам’янка Олександрійського району. Майже все життя пропрацював у Михайлівському СБК та Улянівській школі того ж району. Створив зразковий дитячий фольклорний колектив "Червона калина", що багато разів перемагав у численних конкурсах та фестивалях. У «Червоній калині» Д.І.Коломойця школу народного співу пройшли десятки дітей, колектив зробив два випуски музикантів духового оркестру.