Одним із лексичних маркерів безпрецедентної уніфікації й стандартизації життя в Радянському Союзі була поширена в партійних документах, публіцистиці й масовій культурі формула «проста радянська людина». Архівно-слідча справа №11286, яка зберігається у фондах Державного архіву Кіровоградської області, — яскраве свідчення того, у яких жахливих умовах жила ця «проста радянська людина». Ви лише уявіть: у кімнатці площею 5 квадратних метрів проживали четверо осіб — мати, 25-річний син та його дві молодших сестри, та ще й ця кімнатка була прохідною до іншої кімнати, у якій проживали двоє господарів та четверо їхніх квартирантів!
…Оперуповноваженого відділу по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності (російська абревіатура ОБХСС — прим. авт.) Управління міліції МДБ Кіровоградської області Миколу Мефодійовича Демешка заарештували колеги 4 вересня 1951 року. Чоловіка звинуватили у тому, що він «виготовляв і розповсюджував анонімні документи, в яких оббріхував радянську дійсність і закликав до повалення існуючого в СРСР ладу». Експертиза анонімного листа «антирадянського змісту на ім’я одного з керівників радянської держави і комуністичної партії» вказала саме на Демешка як на автора.
Як бачимо, слідчий, який розслідував справу, побоявся вказати у постанові на арешт прізвище цього «керівника», хоча на конверті було чітко написано: «м. Москва, особисто тов. Сталіну». Відправник листа Марія Іванівна Ковальчук вказала, що вона з села Лелеківка. На конверті стояв штемпель кіровоградського поштового відділення з датою «28 червня 1951 року».
Фотографія Миколи Демешка з архівно-слідчої справи. ДАКірО. — Ф.5907. — Оп.2Р. — Спр.11286
«Народ стогне… Усі, хто був під час війни за кордоном, розповідали правду про життя в тих країнах… Будь проклятий у тисячу разів той, хто зробив нам таке життя!».
Це лише три речення з листа. Два його аркуші списані подібними докорами «керівнику радянської держави».
З Москви листа відправили у Кіровоград. Марія Іванівна Ковальчук у Лелеківці не проживала. Отже, це була анонімка. Знайти її автора для кіровоградських кадебістів не склало труднощів, оскільки у 1949—1951 роках Єлизавета Дмитрівна Демешко та її син Микола Мефодійович написали більше десятка скарг і заяв у різні органи радянської влади та у редакцію журналу «Перець».
Та заарештовувати Миколу Демешка кадебісти не поспішали — вони чекали на результат почеркознавчої експертизи. Радянський Союз декларував себе правовою державою, хоча усі чудово розуміли, що різні кодекси, закони і навіть Конституція завжди належали до формальних радянських документів. Вони лише номінально фіксували громадянські та процесуальні права людини, на практиці ж застосовувалися численні підзаконні акти — секретні постанови, директиви і вказівки ВКП(б), накази і розпорядження НКВС тощо.
Народився Микола Мефодійович Демешко у 1926 році у селі Суботці. Під час окупації був у рідному селі, а після визволення Суботців, з лютого 1944-го по жовтень 1950 року, перебував в лавах радянської армії, брав участь у бойових діях, нагороджений кількома медалями.
Батькові Миколи, який двадцять років пропрацював у міліції, виділили житло у флігелі на подвір’ї за райвідділом міліції по вулиці Леніна, 6 у Кіровограді. Це була прохідна кімнатка площею 5 квадратних метрів. Коли Микола прийшов з армії, батька уже не було в живих — у 1947 році помер від отруєння неякісною ковбасою. Мати Єлизавета Дмитрівна, інвалід 2-ї групи, хворіла на рак, у лікарні відмовили покласти її на стаціонарне лікування. З матір’ю проживали дві молодших сестри Миколи.
25 листопада 1950 року Микола Демешко влаштувався на роботу до міліції і зіткнувся з жахливими умовами проживання родини.
Першою стала просити у влади надати сім’ї краще помешкання мати. 28 червня 1949 року Євдокія Дмитрівна написала заяву на ім’я Йосипа Сталіна, у якій поскаржилася на тяжке матеріально-житлове становище і просила виділити для сім’ї квартиру. Цю заяву з приймальні голови Ради Міністрів СРСР відфутболили у Кіровоградський міськвиконком. А через чотири місяці, 12 жовтня року, жінка отримала повідомлення, що її прізвище занесли до списків на отримання житла.
Очевидно, мати писала у листах до сина про жахливі умови проживання, бо Микола 7 березня 1950 року, ще перебуваючи в рядах радянської армії, з військової частини написав листа на ім’я голови Кіровоградського облвиконкому, щоб надали матеріальну допомогу його матері. З облвиконкому цього листа віддали у міськвиконком з резолюцією «вирішити питання». І «питання» вирішили, виплативши Євдокії Дмитрівні грошову допомогу у сумі 200 рублів.
У травні того року Євдокія Дмитрівна пише листа уже на ім’я голови Президії Верховної Ради СРСР Миколи Шверника. Просить надати матеріальну допомогу і виділити квартиру. Отримала відповідь з Кіровоградського міськвиконкому — немає можливості надати житло.
1 вересня жінка пише ще одного листа. Цього разу до Кіровоградської міської ради. Просить встановити пенсію за померлого чоловіка. Отримує відповідь із відділу соціального захисту — у клопотанні відмовити, оскільки коли чоловік помер, вона ще не хворіла.
26 грудня 1950 року, тобто уже працюючи у міліції, Микола Демешко пише листа голові облвиконкому про надання квартири. Йому відповідають, що сім’ю поставили на квартирний облік, тож чекайте.
25 березня наступного року уже син пише Голові Президії Верховної Ради СРСР Миколі Швернику. Поскаржився, що сім’ї скрізь відмовляють у допомозі. З Москви у Кіровоградський міськвиконком надходить лист з вимогою надати у Президію Верховної Ради СРСР листування з Демешками. Та у підсумку Микола отримує традиційну відповідь — за наявності у міської влади житла його нададуть сім’ї.
Оскільки кімната Демешків була прохідною — через неї проходило у свою кімнату подружжя Нехтоденків з квартирантами, то 26 квітня 1951 року Микола написав листа до міськради, а копію цього листа відправив у редакцію київського журналу «Перець». Просив зробити окремий вхід до квартири Нехтоденків. Та не дочекавшись відповіді, 6 травня Микола Демешко пише листа на ім’я голови Кіровоградського міськвиконкому щодо влаштування окремого входу до квартири Нехтоденків. Відповідь з міськвиконкому надійшла 15 травня: зробити окремий вхід до кімнати Нехтоденків неможливо через дряхлість стін будівлі та заперечення Нехтоденків.
Тоді Микола пише ще одну скаргу до «Перця». З журналу надійшла відповідь, що листа переадресували у міськвиконком. А з міськвиконкому знову відписка — окремий вхід до квартири Нехтоденків неможливо зробити.
Демешко утретє пише у «Перець». І знову отримує схожу негативну відповідь.
Копія сторінки листа, написаного Миколою Демешком Йосипу Сталіну, з помітками експерта-почеркознавця.
12 серпня 1951 року Микола Демешко пише листа заступнику Голови Ради Міністрів СРСР Олексію Косигіну. З Москви листа переадресовують у Кіровоградський міськвиконком, з якого досить таки швидко, 31 серпня, отримує відповідь, що сім’я Демешків перебуває у списках на отримання квартири.
17 серпня Микола пише скаргу члену Президії Верховної Ради СРСР Лаврентію Берії. Цю скаргу повертають для розгляду у Кіровоград. Відповідь та ж: ваша сім’я перебуває у квартирній черзі.
Коли Євдокія Демешко та її син Микола підписували скарги своїм прізвищем, то отримували відписки. А от коли Микола написав анонімку «одному з керівників радянської держави», то його заарештували.
На запитання слідчого чому він вирішив написати цю анонімку, Микола Демешко відповів, що за три роки мати та він написали до владних органів більше десятка скарг і заяв про надання їм квартири, але отримували бездушні відписки. «Ось я по молодості і дурості написав нісенітницю, яку тільки міг придумати», – пояснив слідчому свій вчинок Микола…
19 грудня 1951 року військовий трибунал військ МДБ Київської області призначив Миколі Мефодійовичу Демешку 10 років позбавлення волі з поразкою у правах на 5 років.
17 грудня 1954 року ухвалою військового трибуналу термін покарання Демешку зменшили до 5 років позбавлення волі і на підставі Указу «Про амністію» від 27 березня 1953 року його звільнили з-під варти із зняттям судимості.
Володимир Поліщук
В архівно-слідчій справі підшита вирізка з газети за 16 серпня 1953 року з фейлетоном «Вода в ступі», в якому описана історія, що схожа до поневірянь сім’ї Демешків. До цієї вирізки прикріплений шматок паперу, на якому рукою Миколи Демешка написано: «Моя помилка, що я не написав в редакцію подібного фейлетону, але суть моїх причин дуже схожа на цей фейлетон».