На початку квітня виповнилось би 100 років Сергію Чумаченку, диригенту, хормейстеру, музичному керівникові нашого обласного музично-драматичного театру.
Він народився ще у тодішньому Єлисаветграді. До початку другої світової війни навчався у Миколаївського музичному училищі. Пройшов війну, мав нагороди (на фото – виставка про його бойовий шлях у краєзнавчому музеї). Після війни фактично розпочав свою трудову діяльність у нашому театрі, звідки й пішов на пенсію.
Моя зустріч із Сергієм Федоровичем відбулася, коли він уже мав поважний вік – 92 роки. Але пам’ять мав живу і відчувалось – серце небайдуже.
У його затишній квартирі на проспекті Університетському, він розповідав:
– У театрі я пропрацював 33 роки. Як прийшов після війни, то й до пенсії. Був завідуючим музичною частиною, диригентом, оркестровщиком. Наш театр я пам’ятаю з 1927 року. Мій батько працював на заводі Ельворті і його преміювали квитками в театр. У моїй пам’яті живе урочистість і піднесеність тодішніх вистав, казковий, як мені здавалося, зал з чудовою акустикою. Його переробили уже коли я диригував тут оркестром. Вигребли дві машини битого скла з-під оркестрової ями. Звук став глухий. Якось Жеребцов спитав: «А ви знаете, как звучит оркестр в Кієвской оперете?» Звісно, я знав. Але й знав те, що там 80 учасників оркестру, а у нас тоді було вісім. Поступово розширював оркестр, з часом він набув можливостей справжнього симфонічного – мали 17-18 учасників. Найпліднішими вважаю свої роки роботи з Михайлом Донцем. Він був дуже талановитою, обізнаною і небайдужою людиною, справжнім українським митцем. Ми з ним найбільше поставили. А всього я поставив 22 оперети, майже півтори сотні музичних спектаклів. Три опери: «Катерину» Миколи Аркаса, Семена Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та «Наталку-Полтавку» Миколи Лисенка. Пригадую, співала тоді Зіна Німенко, мала рідкісне коларатурне сопрано. Наш театр мав тоді величезну популярність. Потрапити на виставу було не так просто. Я коли йшов містом, то намагався не потрапляти на очі знайомим, бо усі просили дістати квиточок.
Сергія Федоровича уже немає з нами. Але у повноцінному звучанні оркестру нашого театру, хочеться вірити, звучить і його нота.
Світлана Орел