Журналістка Анастасія Зубова підготувала для «Судового репортера» розширений репортаж із судового засідання, на якому йшлося про державну зраду молої дівчини, нашої землячки, родом із Павлиша, яка передавала російському офіцерові дані для коригування вогню.
«Холодним березневим днем 2023 року 20-літня Ангеліна Д. йшла Кременчуком з великим плюшевим ведмедем у руках. Вона радісно записувала відео, у якому дякувала співрозмовнику за такий подарунок. Як згодом виявилося, кошти на іграшку їй надіслав російський спецслужбовець. На його прохання вона фіксувала інфраструктуру і військові об’єкти. Під час виконання одного із таких «завдань», дівчину затримали представники СБУ. Її звинуватили у держзраді. Провину вона визнала та підписала клопотання про включення її до списків на обмін. Мовляв, таку пропозицію озвучили у СІЗО та пояснили, що обмін можливий лише після вироку, а швидкий судовий розгляд — у разі визнання провини», – так розпочинається репортаж.
То як же молоді люди, які виросли вже у незалежній Україні стають зрадниками? Адже вони вже не мають ностальгії по СРСР, яка підштовхує старших у обійми ерефії. Якраз у ці дні викрито й жахливу зраду двох молодих хлопців – поліцейських із села Гроза Харківської області, які навели ракету на кафе, де тривав поминальний обід за загиблим воїном ЗСУ, і де загинуло більше пів сотні мирних мешканців. Їм, братам Мамонам, теж – одному 23, іншому ледь за 30.
Один із свідків на суді дівчини із Кіровоградщини так охаректеризував її: «Забавна і глупа». Виросла і навчалася не у Павлиші, а у російськомовному Кременчуці. Часто бувала у Санкт-Петербурзі. Ніде не вчилась і не працювала. За свою «роботу» отримала півтори сотні тисяч гривень. Гроші? Так. Але це не все. У братів Мамонів – бажання займати вище становище в суспільстві, керівні посади. У всх разом – духовна, душевна і інтелектуальна порожнеча, яку легко заповнює всіляка гидота, та ще й присмачена легкими грошима і звабливими перспективами.
Та ще і у тому, і в іншому випадку – глибока закомплексованість, закорінена зневага до України, певність, що їхня Вітчизна – нікчемна і слабка. Дівчина навіть сподівається на обмін і не приховує, що при потребі готова зі зброєю в руках виступити на боці росії. Якоюсь мірою це патологія.
Як таке мрогло статися із душами цих молодих людей? Однієї і вичерпної відповіді немає. Але, як на мене, у нашому інформаційному просторі, особливо у соцмережах просто панує зневага до нашої Батькцвщини. Мовляв, корупція, на кожному кроці, все погано, керівництво нікчемне і т.д. Ясна річ, значною мірою цеі тренди підкидає нам ворог, аби послаблювати нас зсередини, але добре видно, що й люди цілком свідомі, на жаль, часто заради хайпу готові підхоплювати і поширювати негатив. При цьому вони не турбуються – чи правдиві факти, про які йдеться. Аби розголос і більше лайків.
Ми наскільки звикли плювати на себе, зневажати самих себе, що навіть не помічаємо, наскільки токсичний наш інформаційний ипростір. Для цільної сформованої людини це не становить загрози. А для юної, яка тільки складає уявлення про навколишній світ, такий чинник може виявитись згубним. Недавно прочитала, як ніші блогери захоплюються мужністю ізраїльтян та нібито відсутністю корупції у їхній державі. А хто і де сказав, що у них немає корупції? Вона є скрізь. Інша річ, що держава Ізраїль має іншу історію, і поняття родової честі там сформоване по-іншому. Ми ж, постколоніальна країна, де століттями фактор виживання грав провідну роль, тож корупція у частині випадків у нас на підсвідомості. Зрозуміло, що про це говорити треба, викривати, боротись, витравлювати із себе. Але зверніть увагу – чорна зневага до України лине більше від тих, хто й пальцем не поворухне проти чогось поганого, гидкого у повсякденному житті, не кажучи вже про потужне зло. Вони сидять, як миша під віником, а от вилити бруд на весь народ загалом, на Україну – це просто задоволення для таких людей.
На мою думку, зрадництво не зникне, поки не навчимося поважати самих себе. Не роздряпувати свої рани, а гоїти їх.
Світлана Орел