Після більш як місячної відпустки Верховна Рада зібралася на своє засідання. У кількості 181 депутата – рівно стільки народних обранців зареєструвалося при його відкритті. Очевидно, не всі як слід відпочили, хтось ще набирався сил на Мальдівах чи Сейшелах. А хтось стояв у черзі за подарунком президенту з нагоди його дня народження (Вітаю вас, Володимире Олександровичу, хоч і з запізненням!). Щоправда, напередодні Зеленський попросив своїх шанувальників не приносити йому подарунків, натомість їхню вартість перераховувати на дитячі будинки. Еге ж, так воно й буде. Який же «преданный без лести» щось там перерахує так, щоб президент не побачив, на скільки доларів він його любить.
Оскільки сто з лишком тисяч російських військових разом із бойовою технікою зависли на наших кордонах, парламентарі відразу ж включилися у миротворчий процес. Як повідомив міністр оборони Олексій Резніков: «Ми провели зустріч з ініціативи голови Верховної Ради Руслана Стефанчука з головами фракцій та груп (насправді за наполяганням опозиції), де обговорювали якраз невідкладні, оперативні, стратегічні потреби Збройних сил, Міністерства оборони... Ми зараз готуємо пакет можливих невідкладних потреб, і обговорюватимемо спочатку з прем'єр-міністром, міністром фінансів». Вчасно, нічого не скажеш. Москва вже перекидає танки із Сибіру, наші західні партнери суперактивно проводять зустрічі між собою, з Україною і Росією, надають нам безпрецедентну допомогу озброєнням і коштами, а влада заспокоює ендокринну й вегетативну систему наших громадян мантрою: «Не треба панікувати». Все гаразд, «ситуація на Сході України – контрольована… Є обстріли, є порушення режиму припинення вогню, і війська біля наших кордонів не зникли, але найголовніше: в нас нуль поранених і нуль убитих». Саме того дня, коли президент виголошував ці слова, в зоні проведення операції Об’єднаних сил російські бойовики поранили двох українських військових, стан одного – важкий. Але «ситуація контрольована», а коли так, то й не час переглядати Державний бюджет на користь армії, («бо ж дороги теж треба будувати» – Стефанчук). І взагалі в американців грошей більше.
Я не панікую. Не бачу й черг за сірниками та сіллю. Не проти пасхальних шашликів, хотілося б із вітчизняної свинини – дасть Бог, не всіх свиней українські селяни виріжуть до 24 квітня, хоч така загроза й існує через податкові новації фінансового генія «Слуг народу» Данила Гетьманцева. Більше того, сподіваюсь, що американська і НАТОвська допомога таки зупинить російську агресію ще до того, як буде готовий «пакет можливих невідкладних потреб». Не тому, що наші союзники такі добрі, – так треба.
Не знаю, що мав на увазі міністр оборони, говорячи журналістам, що у Байдена «афганський синдром», але не секрет, що відсутність такого «синдрому» у Сталіна сімдесят років тому дала фашистській Німеччині можливість у перший же день війни знищити склади боєприпасів, інші воєнні об’єкти на європейській частині СРСР, в тому числі аеродроми, розтрощити 1200 літаків, абсолютна більшість з яких так і не злетіла в небо, піддати бомбардуванню ряд великих міст. «Киев бомбили, нам об’явили, что началася война…».
У перші дні після обрання 46-го президента США я написав: «Український сентимент Байдена спирається не на особисті симпатії, а на американський практицизм. Він краще за багатьох інших західних політиків розуміє те, що відомо всім, але ніхто про це не говорить вголос. А саме: Україна приречена бути прикордонною зоною між двома цивілізаціями – євроатлантичною і так званим «русским миром», форпостом у разі чергової спроби Москви силою відновити імперію. Розуміє він і те, що кордон може бути надійним тільки тоді, коли він є не маріонетковою, а повноцінною в усіх розуміннях державою, якою й має стати Україна в результаті економічних і правових перетворень». Написав це після прочитання (в перекладі) публікації в наближеному до Білого дому виданні Atlantic Council «Байден та Україна: стратегія для нової адміністрації». Статті, якою, за словами її авторів, «США послали Україні навіть не сигнали, а чіткий план дій, згідно з яким обидві країни мають робити певні речі, для того, щоб Україна досягла успіху. Успіх України – це і успіх США, бо цей успіх забезпечує життєво важливі національні інтереси і України, і США». Перелік заходів вражає. При цьому від нас вимагалося практично одне – прискорення і здійснення реформ, зокрема й в економіці та правоохоронній системі. З реформами у нас поки що не виходить. Ніби щось і робиться і багато про них говориться, тільки від того держава не стає міцнішою, а живеться нам усе гірше. Разом із тим, зростання загрози від північної сусідки примножило зусилля західної дипломатії, спрямовані на недопущення її повномасштабної агресії проти України, збільшило кількість і розширило номенклатуру поставок нам зброї. Я вірю Байдену, бо військова допомога Україні – це справді життєві інтереси й Сполучених Штатів. Бо Земля кругла, і сьогодні проблеми однієї країни нерідко стають спільними й для іншої, навіть коли вони знаходяться на відстані в тисячі кілометрів.
Зусилля колективного Заходу – на рівні надзвичайних. Разом із тим, коли під час загрози ворожого вторгнення наша влада катається на лижах і невідомо для чого оприлюднює фото з Буковеля… торішньої давності, коли парламент іде в супервідпустку майже на сорок днів, а повернувшись, розглядає питання далеко не першочергової ваги, мені важко повірити, що вона працює на оборону в режимі 24/7. Це вже схоже на анекдот: парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендує Верховній Раді під прицілом російських «Искандеров» ухвалити проєкт постанови… про відзначення Дня українського борщу. Чому тоді заодно й не самогону?
Я не вірю, коли у відповідь на питання, чи довго ми протримаємося за суворої зими, прем’єр-міністр каже, що все ОК, а наступного дня читаю повідомлення про аварійну допомогу Білорусі українській енергосистемі. І як я можу вірити заявам «Слуг», що відкликання законопроєкту «Про основи державної політики перехідного періоду» на окупованих територіях не пов'язане із зустріччю радників лідерів нормандської четвірки і ніби жодних попередніх умов щодо проведення зустрічі у нормандському форматі не було? Адже на початку січня представники Франції та Німеччини у цьому форматі відвідали Москву та Київ і під час візиту до України передали Банковій якраз цю вимогу Кремля. Я не вірю представнику України на Нормандській зустрічі Андрію Єрмаку. І коли він говорить, що влада готова «зробити все для того, аби уникнути ескалації», мене дуже насторожує оте коротеньке слово «все». Та й узагалі, як йому можна довіряти після того, що він наговорив за більш як півтора року з приводу «вагнергейту»?
Не вірю, що на Банковій щиро закликають до єдності, бо президент має опозицію та національно-демократичні сили за більших ворогів, ніж путінська Росія. Я – пересічний громадянин своєї країни, рядовий представник багатомільйонного європейського народу, не байдужий до того, якою Україна є сьогодні і що її чекає завтра, не вірю. Та це не моя вина. Але й не безнадія…
У день злуки в столиці України працював Національний круглий стіл під егідою Київського Безпекового Форуму. Його учасники прийняли звернення до влади і народу із закликом до єдності, солідарності та готовності обороняти Україну від російської агресії. «Слуги» на чолі з президентом його проігнорували, а провладні засоби масової інформації не помітили. Тож дозволю собі навести виклад пропозицій і вимог далеко не останніх людей в українському політикумі.
«Ми прийняли рішення запропонувати суспільству формат національного понадпартійного діалогу для обговорення небезпек зовнішнього і внутрішнього становища України. Влада, що схильна до авторитарності, ігнорує своїх опонентів і прагне їх заглушити. Демократична влада йде з ними на діалог і прагне їх переконати.
Закликаємо керівництво України виявити тверду волю й об’єднати увесь Український народ на захист нашої держави і зміцнити союзництво з іншими демократичними країнами задля оборони нашої незалежності і спільної свободи… Закликаємо владу і все суспільство усвідомити, що головним захисником нашої незалежності є українські воїни – чоловіки і жінки – і зосередити всі національні сили на підтримку Збройних Сил України, їхнє пріоритетне фінансування, впровадження сучасних засобів стримування ворога…, здійснити історичну місію нашого часу і завершити втілення необхідних перетворень й вимог для вступу України в НАТО і Європейський Союз.
Вимагаємо гарантувати неухильне дотримання демократичних цінностей і свобод нашого народу і припинити будь-яке незаконне переслідування національної опозиції, замахи на свободу слова та вільне волевиявлення.., негайно зупинити спроби підриву антикорупційних інституцій і якнайшвидше завершити судову реформу.., забезпечити умови для вільного економічного розвитку в Україні та зупинити неприхований наступ на малий, середній і великий бізнес та іноземних інвесторів і гарантувати рівні, прозорі і конкурентні правила для всіх, незалежно від наближеності до влади..., гарантувати курс на повну енергетичну незалежність від Росії і Білорусі.., забезпечити неухильне дотримання законодавства про захист української мови як державної.., забезпечити системну боротьбу з російською пропагандою та агентурою.
Запрошуємо до діалогу Президента України і водночас закликаємо до співпраці й об’єднання проукраїнські політичні партії й громадських активістів по всій країні. Настав час об’єднувати сили українських патріотів і створювати спільні мережі дій, допомагати територіальній обороні й разом захищати державу.
Закликаємо увесь вільний світ підтримати свободу і боротьбу України».
Влада на звернення не відгукнулася. Однак, воно писалося не тільки для неї, а й для нас із вами. «Учітесь, читайте», – як заповідав Тарас
А панікувати й справді не треба. Армія напоготові. Радники у Нормандському форматі домовилися зустрітися у Берліні. МЗС України просить посольства західних країн «не нагнітати». Гривня на закритті торгів знову знецінилася. США вивчають нові можливості допомогти економіці України. Народні депутати проголосували за скасування проведення засідань у залі Ради на пів місяця, опозиція проти… Життя триває.
26 січня, Броніслав Куманський